Тунель - Бернгард Келлерман
Мак сидів у самій сорочці в кутку канапи й писав. Рипнули двері, і Мод, заспана, мружачись від світла, стала в нічній сорочці на порозі.
Коси в неї вилискували. Вона мала квітучий, юний, як у дівчини, вигляд, від її постаті віяло свіжістю. Але в очах у Мод прозирала тривога.
— Що з тобою? — запитав Мак.
Мод збентежено всміхнулася.
— Нічого,— відказала вона.— Мені приснились якісь дурниці.— Потім сіла в крісло й пригладила коси.— Чому ти не лягаєш, Маку?
— Ці листи повинні піти з завтрашнім пароплавом. Ти застудишся, люба!
Мод похитала головою.
— Та ні,— мовила вона,— навпаки, тут дуже жарко.— Потім звела на Мака вже ясний погляд.— Чуєш, Маку,— провадила вона,— чому ти не розповідаєш мені про свої справи з Ллойдом?
Мак усміхнувся й неквапно відповів:
— Ти мене про це не питала, Мод. А сам я не хотів казати, поки все ще висіло в повітрі.
— Ти й тепер не хочеш нічого розказати?
— Чого ж, я розкажу, Мод!
І він заходився пояснювати їй, про що йдеться. Відкинувшись на спинку канапи, лагідно всміхаючись, Мак надзвичайно спокійно розповідав дружині про свій проект, так ніби зібрався будувати всього-на-всього міст через Іст-Рівер. Мод сиділа в нічній сорочці, дивувалася й нічого не розуміла. Та навіть коли почала дещо розуміти, то однаково не переставала дивуватись, і її очі робилися дедалі більшими й блищали все яскравіше. Голова в неї просто палала! Мод раптом збагнула, що означала його робота за останні роки, його досліди, моделі й цілі стоси креслень. Збагнула вона й те, чому він так поспішав до Буффало: Мак не хотів гаяти жодної хвилини! Збагнула також, чому всі листи мали піти з завтрашнім пароплавом. У неї було таке враження, ніби їй знову снився сон...
Мак скінчив розповідати, а Мод усе ще сиділа перед ним із широко розплющеними блискучими очима, і в них відбивалися тільки подив і захват.
— Ну ось, тепер ти все знаєш, моя маленька Мод! — сказав Мак і попросив її йти спати.
Вона підійшла до нього, обняла — так міцно, як тільки могла,— й поцілувала в губи.
— Маку, любий мій! — прошепотіла вона.
Та коли Мак знову попросив її лягати, вона враз послухалась і вийшла, все ще геть сп'яніла. Їй раптом спало на думку, що творіння Мака таке саме величне, як і ті симфонії, котрі вона сьогодні слухала, таке саме величне — тільки зовсім по-іншому.
Однак, на подив Мака, через кілька хвилин Мод прийшла знов і принесла з собою ковдру. Прошепотівши: «Працюй! Працюй!» — вона згорнулася клубочком поруч із ним на канапі, поклала йому на коліна голову й заснула.
Мак перестав працювати й глянув на дружину. Його маленька Мод здалася йому прекрасною і зворушливою. Тисячу разів він ладен був віддати за неї своє життя.
Потім Мак знов заходився швидко писати.
5
Наступної середи Аллан із Мод та Едіт сіли на німецький пароплав. Через три дні вони мали бути в Європі. До них приєднався Хоббі — він вирішив «тиждень покататися».
Мод мала чудовий настрій. Вона знов була весела, відчувала себе дівчинкою, і цей настрій не полишав її весь час, поки вони пливли через непривітний зимовий океан, хоч вона бачилася з Маком тільки за обідом та ввечері. Закутавшись у хутро, Мод походжала туди-сюди в лакованих черевичках по холодних палубах, сміялася й жваво розмовляла.
Хоббі був найпопулярніший чоловік на пароплаві. Скрізь — від кают лікарів та скарбничого й аж до священного капітанського містка — він почував себе як удома. На судні не було такого куточка, де б з раннього ранку до пізнього вечора не лунав його дзвінкий, трохи гугнявий голос.
Зате Аллана ніхто не бачив І не чув. Від світання до смеркання він був заклопотаний. Усі три дні подорожі обидві друкарки цього швидкохідного судна тільки те й робили, що передруковували його листи. В Аллановій каюті вже лежали сотні запечатаних і підписаних конвертів. Аллан готувався до першої битви.
Спочатку вони прибули до Парижа. Звідси вирушили до Кале й Фолкстона, де тривало будівництво тунелю під Ла-Маншом,— воно почалося після того, як Англія подолала свій страх перед нападом, що його можна було б відбити однією-однісінькою батареєю. Тут Аллан затримався на три тижні. Потім вони поїхали до Лондона, Берліна, Ессена, Лейпціга, Франкфурта і знов повернулися до Парижа. В кожному з цих міст Аллан спинявся на кілька тижнів. Зранку він працював за столом, а після обіду щодня провадив переговори в представниками великих фірм, інженерами, техніками, винахідниками, геологами, океанографами, статистиками, світилами у найрізноманітніших галузях знань. Це була ціла армія найбільших умів з усієї Європи — з Франції, Англії, Німеччини, Італії, Норвегії, Росії.
Увечері, коли в Мака не було гостей, вони вечеряли удвох із Мод.
Настрій у Мод був усе ще піднесений. Робоча, ділова атмосфера, яка оточувала Мака, додавала їй снаги. Майже таку саму подорож Мод здійснила з Маком три роки тому, невдовзі після одруження, і тоді вона ледве терпіла, що більшість часу він віддавав чужим людям і якійсь незрозумілій для неї роботі. Але тепер, коли Мод збагнула сенс цих переговорів і робіт, в її очах усе стало, звичайно, зовсім іншим.
Мод мала багато, надто багато вільного часу й розподіляла його дуже ретельно. Частину дня вона присвячувала дочці, потім, хоч куди вони приїздили, оглядала музеї, церкви та інші визначні пам'ятки. Під час їхньої першої подорожі Мод не завжди мала змогу зробити собі таку приємність. Мак, певна річ, повсюди ходив з нею, коли вона цього хотіла. Та скоро Мод відчула, що всі ті прекрасні картини, скульптури, давні тканини й оздоби цікавлять його не дуже. Що він любив оглядати, то це машини, заводи, великі промислові споруди, технічні музеї — саме те, в чому вона, власне, нічого не тямила.
Але тепер Мод мала скільки завгодно вільного часу й захоплювалася тисячами красот, якими її так приваблювала Європа. Мод не проминала нагоди піти до театру чи на концерт. Вона насичувалася тим, чого їй бракувало в Америці. Цілими годинами блукала Мод старими вулицями й
