Біс Плоті - Валерій Олександрович Шевчук
І Климентій раптом збагнув, і цього разу трусячись од того, що уздрів, що вони чинили із нею так не раз, бо надто злагоджено й управно дівчину було спеленано; зрештою, та, повигинавшись і посмикавшись, затихла, тільки лупала страшними величезними очима, з Яких аж прискав темний вогонь. Але на неї вже ніхто не зважав, чоловіки відійшли і стали пообабіч, але так, щоб відразу ж кинутися при потребі, коли розірве пута, а Пелагія втирала очі, які засльозилися, але це тривало тільки мент, бо знову стала сувора й нерушна, і її обличчя також стало ніби машкара. Климентій же, долаючи дрож у тілі, став лицем на схід, ознаменував себе хресним знаменням і почав молитву:
— В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа повеліваю вам, вселукавим, поганим і нечистим духам, що прийшли сюди в поміч і заступлення цьому бісу плоті, який ще раніше посів цю душу раби Божої Теодосії і який тіло й душу її мучив, і кладу заборону вам карою скинення в геєну, і в озеро вогненне, і в тьму кромішню силою та дійством пресвятої і живоначальної і нероздільної Тройці на літ сто, аби не дерзнули й не змогли ні в чому допомогти й захистити чи заступити його, отож відійдіть у місце, де вам Божий нагляд назнаменував пробувати. Побійтеся, біжіть, відступіться превеликого, страшного, сильного і чудового імені Вседержителя Бога нашого, від державної сили зображення і значення чесного і животворящого хреста Господа нашого Ісуса Христа, ним буде попрана і знищена немічна сила ваша й мучительна влада.
Узяв у правицю хреста, якого завжди носив на грудях, підніс його і хрестоподібно ознаменував біснувату.
— Це хрест Господній, — біжіте, супротивні сили, переміг-бо Лев із коліна Юдиного, Господь і Бог наш Ісус Христос, який поправ і стер немічну силу.
Ознаменував і себе хресним знаменням і зобабіч хрестом Пелагію, отамана та його подобенство, відтак заспівав тропаря. Тоді поклав хреста на груди Тодосії, а коли покладав, відчув, що дівочі груди заколивалися й затрепетали, і йому знову стало млосно. Але скрипнув зубами і знову зволодів собою, відтак поклав кінця єпитрахилі, яку носив із собою в торбі, на голову дівчині, тоді заспівав псалома шістдесят сьомого; «Нехай воскресне Бог — і розпорошаться вороги його», — а потому проказав молитву святого отця Василія Великого над тими, котрі страждають од біса, з проханням скинути бісів у глибини Тартара, щоб злякалися вони імені Божого та й утекли і не вчинили нічого шкідливого супроти знаменованого його образу. Потому Климентій вийняв із торби священного пояса і поклав йот на дівчину від шиї, начебто ще раз зв’язуючи її, і сказав при цьому:
— Повеліваю тобі, який є нечистим духом, і всім клевретам твоїм, котрі обсідають цю рабу Божу, через таїну утілення страстей, воскресіння та вознесіння Господа нашого Ісуса Христа, через зішестя Святого і животворящого Духа і через друге і страшне пришестя того ж Господа нашого Ісуса Христа на суд, щоб судити живих, та мертвих, та й сатану разом із вами, щоб віддати вічному вогню, аби сказав ти ім’я своє, день і час виходу й відходу свого з певною познакою, і щоб мені, Божому служителю, хоч і недостойному, але який в усьому повинується Христу Господу, і цьому Божому створінню, і тим, що стоять тут, ні в чому не пошкодив. Але, бувши зв’язаний мною, рабом Божим Климентієм, разом з усіма плевритами своїми і всією злобною силою твоєю цим священним поясом, почуйте слова заклинання мого, і силу їхню утямте, і відчуйте себе переможеними заповітом, на вас здійсненим, доки силою Бога-Вседержителя прогнані будете. Це вам велю й заповідаю міцно, в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.
Відтак витяг із торби святе Євангеліє, прочитав із нього, із Матвія, початок глави десятої над головою Тодосії, поцілував його, а тоді вийняв з рота її хустку і дав поцілувати Євангеліє їй, дівчина те покіливо вчинила. Тоді благословив її хрестом і сказав:
— Це хрест Господній, — біжіте, супротивні сили, переміг-бо Лев від коліна Юдиного, кореня Давидового, Господь і Бог наш Ісус Христос, який поправ і стер вашу немічну силу.
Відтак прочитав заклинання святого Василія Великого, ще раз уривок із Євангелія, дав поцілувати книгу бісній удруге і, поклавши правицю їй на голову, мовив:
— Словом божественного Євангелія нехай погасне в тобі і зникне, раба Божа Тодосіє, вся сила лукавого диявола і нехай явиться сила божественного Духа. Амінь.
Це тривало довго, бо Клименгій розумів: перед ним не простий випадок, а таки складний, бо дух, котрий поселивсь у цьому чудовому тілі, на яке зрить і яке по-своєму хвилює його, незважаючи на всю силу, дерзновенну й кріпку віру, що їх зібрав у собі, потужний і так легко йому не дасться. Тому деякі позиції повторював, тоді проказав заклинання святого Григорія Чудотворця, знову читав Євангеліє, цього разу від Івана, початок глави першої, проказав молитву Івана Золотоустого, співав псаломи, знову читав Євангеліє і давав цілувати бісній, кладучи їй руку на голову, а коли завершив уривок від Марка, з глави дев’ятої, про уздоровлення сновидного, раптом побачив, що Тодосія спить. Спить рівно, високі груди її здіймалися, а обличчя стало вмиротворене, — цього разу Євангелія вона не поцілувала. А оскільки йшлося тут про сновидного, подумав Климентій, що це добрий знак, і дозволив собі втерти полою мантії чоло, бо те давно покрилося потом, аж текло йому на брови. Озирнувся й на тих, що стояли біля нього. І побачив, що міський отаман, стоячи, наче окоренкуватий дуб, на розставлених ногах (ніби одне дерево виростало з двох коренів), також подрімує: одне око його спало, а друге ще боролося зі сном, його ж подобенство, стоячи так само, мало заплющені обидва
