Стань моїм першим - Адалін Черно
Кирило
З Арбатовим нічого вирішити не вдається. Він просто не приїжджає на заплановану зустріч. Спочатку переносить її на день, потім на два, потім на три. В день ікс просто не приходить. Рівно в призначений час я спокійно вечеряю в ресторані та їду. На дзвінки Іван не відповідає, мене про запізнення не попереджує. Я не люблю, коли так ставляться до домовленостей, тому весь тиждень ми займаємося пошуками нових постачальників. Я маю намір повністю його замінити. Нехай штовхає хрінове обладнання всім, крім моєї компанії.
Результати є, але постачальники неперевірені, ми тільки домовилися про зустріч із ними, й на цьому все. Поки доставлять нове обладнання, поки ми його замінимо — занадто тривалим буде простій, і щоб влізти в термін здачі доведеться надолужувати, а це — технічні помилки в процесі будівництва, чого я допустити не можу.
Ще й розумію, що нових інвесторів до такого не залучиш. Що довше ми стоїмо, то більше грошей втрачаємо. Я, матір вашу, щодня мільйони втрачаю через те, що в Івана є свої люди в порту та в міністерствах. Я ж, свого часу, не навчився дупи лизати. З моїми документами завжди все гаразд, ми готуємо їх так, що не докопаєшся, хоча намагаються, звісно, риють. Зараз нам нехилі перевірки в порту влаштували, причепилися до ваги вантажу, який відповідає нормам. Усе там добре, але нас перевіряють за всіма пунктами та параметрами, а це завжди довго.
Частково я сам винен. Було очікувано, що Іван палиці в колеса буде вставляти, варто було замовити обладнання на кілька місяців раніше. Простояло б, проте прийшло вчасно і проблем не було б. Блокування знімуть, але на це піде час, якого я не маю. Я кручу мобільний у руках. Думаю подзвонити батькові, але одразу цю ідею відкидаю. Він не допоможе. Нічого з Іваном не зробить, ще і щодо мого замовлення обладнання в інших компаніях буде проти. Поки те, що батько в мої справи не лізе, мене дуже влаштовує.
На виході з ресторану зіштовхуюсь із Борисом. Несподівано його, звісно, побачити в такому закладі, ще й не самого, а в компанії жінки. Гарної, статусної, дорослої. Мені здається, вона його однолітка, а я ж пам’ятаю його прямий інтерес до Кіри.
— Доброго вечора, — вітається він.
— Привіт. Несподівана зустріч.
— І для мене. Інночка, як завжди, змусила мене вийти з нею в люди.
— Отже, ви Інна? — цікавлюсь у жінки й простягаю їй руку зі словами: — Приємно познайомитись, Кирило.
— І мені приємно, — каже усміхаючись. — Боря мене майже ні з ким не знайомить.
— А ви?
Я роблю паузу, чекаючи на відповідь.
— Чоловік та дружина, — пояснює замість Бориса Інна. — Боря не так часто мене виводить у люди й із друзями знайомить.
— Ми не друзі, — одразу зауважує Соколов. — Кирило — мій можливий бізнес-партнер.
— Думаю, незабаром це питання буде розв’язане, — кажу Борису.
— Обговорення справ відкладемо до сприятливіших часів. У нас замовлений столик і ми вже запізнюємося.
— Так, звісно, приємно було познайомитися, — кажу вже Інні.
— До речі… — Борис дістає з внутрішньої кишені кілька аркушів і простягає мені. — Незабаром ми з дружиною влаштовуємо святкування на честь річниці нашого весілля. Запрошую приєднатися, якщо вже ти такий впевнений у співпраці.
— Буду радий приєднатися до урочистості.
— Квитки два, приводь із собою супутницю.
— Так-так, — одразу вставляє дружина Бориса. — Приходьте з дівчиною своєю чи дружиною. У мене тут мало друзів, ми не так давно переїхали, я не встигла влитися у світське життя й буду рада завести нові знайомства.
— Обов’язково, — усміхаюся, чомусь згадуючи Кіру.
— Інночко, йди займи наше місце, замов мені келих віскі, я незабаром підійду, — Борис відправляє дружину до ресторану.
Щойно вона зникає за дверима, він повертається до мене й каже:
— Як те дівчисько з ресторану? Вогонь?
— Я не обговорюю особисті справи з бізнес-партнерами, — відповідаю стримано.
— Ось як.
— Приведу її на святкування — познайомлю вас.
Декілька миттєвостей Борис дивиться на мене здивовано, а потім вибухає реготом.
— Повеселив ти мене, звісно, — каже. — Я чекаю на тебе із супутницею. Бачив ваші фотографії нещодавно — вродлива жінка, стильна. Про дівчисько те, будь впевнений, я промовчу.
Борис підіймає руку на знак прощання і йде, а я стискаю зуби до хрускоту та йду до машини, де на мене чекає Діма.
З Кірою я все вирішив. Тиждень думав, що робити далі й прийняв рішення відпустити ситуацію на самоплив. Вона дівчинка хоч і молода, але ж не школярка. Рішення самостійно приймати вміє. Обіцянок я не давав, хоч бачу, що вона до мене звикла, та і я сам прикипів. Тиждень без неї був складним, але необхідним. По-перше, мені через роботу було ніколи, а по-друге… я давав собі і їй час охолонути. Коли приїхав, зрозумів, що не вийде.
На святкування з нею поїду, звісно. Я не буду шукати жінку, щоб догодити Борису. Не подобається йому присутність Кіри в моєму житті, отже, не складеться у нас співпраця. Прогинатися під партнера я не збираюся.