Етюди про звичаї - Оноре де Бальзак

і безліч особливих тонкощів у розкішній сервіровці, коли вона вперше милується нечутними рухами лакеїв, їй, певна річ, дуже важко перед цим сповненим постійного блиску життям віддавати перевагу нестаткам, хоч би на них вона й збиралася приректи себе ще вранці. На хвилину Ежен думкою полинув у пансіон Воке і відчув такий жах, що поклявся собі в січні вибратися звідти й оселитися в пристойному будинку, а водночас і позбутися Вотрена, чию важку руку він почував на своєму плечі. Якби уявити усі численні форми, яких набуває в Парижі видима чи потайна розпуста, розважлива людина не може не спитати себе: через яке непорозуміння держава відкриває в Парижі школи і збирає в них молодь, яким чином тут іще шанують честь гарних жінок, яким чином золото, виставлене в дерев'яних чашах у крамницях міняйлів, не зникає, мов за помахом чарівної палички? Але коли подумаєш, як мало злочинів, навіть провин, вчиняє молодь, то мимоволі переймаєшся великою повагою до тих терплячих Танталів, що борються самі з собою і майже завжди виходять з боротьби переможцями! Якби добре змалювати боротьбу цього бідного студента супроти Парижа, вийшов би чи не найдраматичніший епізод в історії нашої сучасної цивілізації.

Пані де Босеан даремно своїми поглядами запрошувала Ежена висловитись, він не хотів нічого говорити в присутності віконта.

— Ви поїдете зі мною сьогодні до Італійців? — спитала віконтеса в чоловіка.

— Ви, звичайно, не маєте сумнівів, що я охоче виконав би ваше бажання, — відповів він з іронічною ґречністю, яка ввела в оману студента, — проте я повинен де з ким зустрітися в театрі Вар'єте.

«Зі своєю коханкою», — подумала пані де Босеан.

— А хіба д'Ажуда не буде у вас сьогодні ввечері? — спитав віконт.

— Ні, — відповіла вона з досадою.

— Ну, якщо вам неодмінно потрібен супутник, запросіть пана де Растіньяка.

Віконтеса, усміхаючись, глянула на Ежена.

— Це вам дуже пошкодить, — зауважила вона.

«Француз любить небезпеку, бо здобуває у ній славу», як казав Шатобріан, — відповів Растіньяк, схиливши голову.

Через кілька хвилин він мчав з пані де Босеан у двомісній кареті до модного театру; коли, увійшовши в центральну ложу, він побачив, що всі лорнети спрямовані не тільки на віконтесу, її елегантний туалет, але й на нього, все видалося Растіньякові якоюсь чарівною феєрією. Одне зачарування змінялося іншим.

— Ви хотіли щось мені сказати, — нагадала йому пані де Босеан. — Подивіться, он пані де Нусінген, у третій ложі від нас. Її сестра і пан де Трай сидять з другого боку.

Кажучи це, віконтеса глянула на ложу, де мала сидіти мадмуазель де Рошфід, і обличчя її заясніло: пана д'Ажуда там не було.

— Вона чарівна, — сказав Ежен, подивившись на пані де Нусінген.

— У неї білі вії.

— Так, але який гарний тонкий стан.

— Зате великі руки.

— Гарні очі.

— Надто довгасте обличчя.

— Видовжені форми — ознака породи.

— Коли це так — її щастя. Гляньте, як вона піднімає і опускає свого лорнета. Порода Горіо позначається в кожному її русі, — сказала віконтеса на превеликий подив Ежена.

Справді, пані де Босеан оглядала зал крізь лорнет і, здавалося, не звертала ані найменшої уваги на пані де Нусінген, а проте стежила за кожним її рухом. Публіка зібралася вишукана. Дельфіні де Нусінген дуже лестило, що елегантний, вродливий кузен пані де Босеан приділяє їй особливу увагу, не зводячи з неї погляду…

— Це непристойно — отак не спускати з неї очей, пане де Растіньяк. Ви нічого не доб'єтеся, нав'язуючись людям.

— Люба кузино, — сказав Ежен, — ви вже зробили для мене багато; коли хочете довершити своє добре діло, то прошу вас, зробіть мені одну послугу, яка вас не обтяжить, а мене ощасливить. Я закохався.

— Уже?

— Так.

— В оцю жінку?

— А хіба ж хтось інший поставився б прихильно до моїх домагань? — спитав він, кинувши на кузину пильний погляд і, помовчавши, вів далі: — Герцогиня де Карільяно — приятелька герцогині Беррійської, і ви, певне, бачитеся з нею; будьте ласкаві, відрекомендуйте мене їй і візьміть із собою на бал, який вона дає в понеділок. Я там зустрінуся з пані де Нусінген і дам перший бій.

— Охоче, — сказала віконтеса. — Якщо вона вам уже припала до вподоби, то ваші сердечні справи чудові. Бачите, он де Марсе, в ложі княгині Галатіон. Пані де Нусінген страждає, її мучать ревнощі. Це дуже слушна хвилина, щоб полонити серце жінки, особливо дружини банкіра. Всі ці дами з Шоссе д'Антен дуже мстиві.

— Що ж зробили б ви в такому випадку?

— Я? Страждала б мовчки.

В цю хвилину в ложу пані де Босеан увійшов маркіз д'Ажуда.

— Я кинув свої справи, щоб знову побачити вас. Мій вчинок — не жертва, отож я й кажу вам про це.

— Обличчя віконтеси засяяло радістю, і Ежен зрозумів різницю між виразом справжнього кохання і кривлянням паризького кокетства. Милуючись своєю кузиною, він замовк, і, зітхнувши, поступився місцем панові д'Ажуда. «Яке благородне, високе створіння — жінка, що так кохає! — подумав він. — І цей чоловік хоче зрадити її задля якоїсь ляльки! Як можна її зрадити?» Серце його сповнилося дитячою люттю. Йому хотілось упасти до ніг пані де Босеан, хотілося мати демонічну владу, щоб понести її в своєму серці, як орел несе з долини в своє гніздо маленьку білу кізочку-сисунця. Він почував себе приниженим, бо в цьому великому музеї краси не було його картини — жінки, що кохала б його. «Коханка і панівне становище — ось ознака могутності», — подумав Ежен. І він подивився на пані де Нусінген, як скривджена людина дивиться на кривдника. Віконтеса обернулась до нього і швидким поглядом висловила йому безмірну вдячність за його