Хозарський словник (чоловічий примірник) [на украинском языке] - Мілорад Павіч
Одним словом, книга Халеві про хозарів зберегла якусь частину — невідомо лише, яку за обсягом — Кирилових Хозарських бесід. Зрештою, тут, у Царгороді — сказав на закінчення д-р Муавія — на нашому зібранні присутній д-р Ісайло Сук, який добре говорить по-арабськи і займається ісламськими джерелами хозарської полеміки. Він сказав мені, що володіє хозарським словником з XVII століття, виданим якимось Даубманусом, і з того словника видно, що Халеві використовував Кирилові Хозарські бесіди. Я хочу просити вас, щоб ви поговорили з д-ром Суком. Зі мною він не стане говорити. Він каже, що його цікавлять араби лише тисячолітні й давнішого віку. Для інших він не має часу. Чи не могли б ви допомогти налагодити контакт з д-ром Суком, щоб вивести цю справу на чисту воду?..
Цими словами д-р Абу-Кабир Муавія закінчив свій виклад, і в моїй голові миттєво поєдналися всі ниті. Якщо ти забудеш, в якому напрямку йде час, як вказівник тобі залишиться любов. Час завжди обходить її стороною. Охопила мене знову, після стількох років, твоя проклята жага до науки, і я зрадила Ісака. Замість того щоб вистрілити, я побігла кликати д-ра Сука, залишивши на столі свої папери і зброю під ними. На дверях не було нікого з прислуги, лише на кухні хтось умочав у вогонь скибку хліба і їв її. Я побачила Ван дер Спака, котрий виходив з якоїсь кімнати, і зрозуміла, що то кімната д-ра Сука. Я постукала, але ніхто не відповів. Десь за моєю спиною накрапали дрібні кроки, а між ними відчувалася задуха жіночої плоті. Я постукала вдруге, і від стуку двері прочинилися. Були незамкнені. Спершу я побачила тільки нічний столик із якимось яйцем і ключем на блюдці. Відчинивши двері трохи ширше, я скрикнула. Д-р Сук простягнувся в ліжку, задушений подушкою. Він лежав, прикусивши свої вуса, ніби поспішав кудись крізь вітер. Я з криком кинулася геть, аж раптом з саду почувся постріл. Він був один, але я почула його кожним вухом окремо. І відразу впізнала звук своєї зброї. Я влетіла у сад і побачила д-ра Муавію, який лежав на доріжці з розтрощеною головою... За сусіднім столиком, ніби нічого й не сталося, пила свій шоколад дитина в рукавичках... Нікого іншого в саду не було.
Мене відразу ж позбавлено волі, Smith & Wattson, на якому знайшли тільки мої відбитки пальців, додається як речовий доказ, і я звинувачена в зумисному вбивстві д-ра Абу-Кабира Муавії. Цього листа я пишу тобі зі слідчої камери і все ще нічого не розумію. Джерело води цілющої ношу в устах своїх і меча двосічного... Хто вбив д-ра Муавію? Уяви собі, звинувачення говорить: єврейка вбила араба з помсти! Цілий ісламський Інтернаціонал, увесь єгипетський і турецький світ повстали проти мене. «Віддасть тебе Господь Бог твій на поталу ворогам твоїм; єдиним шляхом вийдеш ти до них, а сімома шляхами утікатимеш...» Як переконати, що ти не робив того, що й справді збирався зробити? Потрібна жорстока брехня, як батькова, страшна і сильна, яка єдина може ствердити істину. Роги замість очей потрібні тому, хто хоче знайти таку брехню. Якщо я віднайду її, то буду жити і повідомлю тобі про себе з Кракова у Ізраїль, і повернуся до наук своєї молодості. Врятує нас наша брехлива жертва — говорив один із наших двох батьків... Як тяжко витримати милість Його, а стократно — гнів.
P.S. Додаю тобі репліки Філософа з книги Халеві про хозарів (Liber Cosri), про які д-р Муавія стверджував, що вони є уривками із втрачених Хозарських бесід Костянтина Філософа, св. Кирила:
P.S. (Витяг Халеві з «Хозарських бесід» Костянтина Філософа)APPENDIX I.
Отець Теоктист Нікольський, упорядник першого видання «Хозарського словника»
Отець Теоктист Нікольський писав свою виведену кириличним скорописом передсмертну сповідь, звернену до печського патріарха Арсенія III Чарноєвича, в повній темряві, вмочаючи перо у змішаний зі слиною порох, десь у Польщі, доки ключниця за замкнутими на засув дверима осипала його прокльонами й лайками.
Як відомо Вашій Святості — писав Теоктист патріархові — карою моєю є добра пам'ять, яку моє майбутнє неустанно поповнює, а моє минуле анітрохи не спорожнює. Я народився у 1641 році в посаді монастиря Йованє в день святого Спиридона, покровителя гончарів, у сім'ї, яка завжди тримала на столі полумиски з двома вушками і в них їжу для душі і їжу для серця. Як мій брат прокидається й лягає спати, завжди тримаючи в руці дерев'яну ложку, так і я тримаю в своїй пам'яті всі очі, які поглянули на мене хоча б раз, відколи я живу на світі. З того часу як я помітив, що розташування хмар над Овчар-горою повторюється через кожні п'ять років і впізнав, як хмари, що я їх бачив п'ятої осені, тепер знову приходять на небо, мене охопив страх, і я почав таїти свою ваду, бо така пам'ять — то кара. Тоді ж я вивчився з царгородських срібняків турецької, від купців з Дубровника — єврейської, а читати — з ікон. До сього накопичування спогадів штовхало мене щось подібне до спраги, але не була се спрага за водою, бо вода її не могла вгамувати, а якась інша спрага, що проходить і тамується лишень голодом. Але, знову ж таки — не голодом за їжою, а якимось іншим голодом, і я марно блукав, як та вівця у пошуках солоних скель, намагаючись пізнати, що се за голод, що врятував би мене од спраги. Бо я лякався пам'яті; я знав, що наші спогади і згадки подібні до крижаних пливучих брил. Ми бачимо лише верхівки, які здіймаються над водою, та їхні величезні
