Хозарський словник (чоловічий примірник) [на украинском языке] - Мілорад Павіч
Бачиш — не тільки ти займаєшся своєю наукою там, у Ягеллонському університеті, але й я тут. Нарешті я повернулася до свого фаху і до своєї молодості, яка має смак заморського плоду. Я ношу солом'яний капелюшок, що формою нагадує кошика. У ньому я можу приносити з базару черешні, не скидаючи його з голови. Я старію щоразу, коли в Кракові на романській вежі годинник б'є північ, і прокидаюся, коли над Вавелем сходить зоря. І заздрю твоїй вічній молодості. Як там поживає твій Абу-Кабир Муавія? Чи так, як і в моїх снах, він має пару вуджених присохлих вух і добре викрученого носа? Дякую, що ти взяла його на себе. Мабуть, ти вже знаєш про нього все. Уяви собі, він займається чимось дуже схожим до нашої з тобою справи! І доводиться нам ледве чи не колегою в науці. Він викладає в університеті у Каїрі порівняльну релігію народів Близького Сходу і цікавиться гебрейською історією. Чи маєш ти з ним проблеми, схожі на ті, що мала я?
З любов'ю, твоя д-р Шульц.
9.
Єрусалим, січень 1981
Доротко,
Трапилося щось неймовірне. Після повернення з Америки між своєї нерозпечатаної кореспонденції я знайшла і список учасників того з'їзду з питань культур чорноморського узбережжя. Відгадай, хто є в тому списку? Чи, може, ти знала про це ще раніше, ніж я, — з отою своєю відункою-душею, якій не треба завивати кучері в перукаря? Той самий араб, з крові і плоті, з зеленими очима, який витурив мене з постелі мого чоловіка! Він приїде на конференцію в Царгород. Втім, я не буду тебе більше обманювати. Він приїде не для того, щоб подивитися на мене. Це я їду в Царгород, щоб нарешті його побачити. Я давно вирахувала, що наші зацікавлення перехрещуються, і якщо я буду йти від одного наукового з'їзду до іншого — то й наші стежки повинні будуть схреститися. В моїй торбі лежить доповідь про хозарську місію Кирила й Методія, а під нею — невеликий S & W, моделі 36, калібру 38. Дякую тобі за марні спроби взяти д-ра Абу-Кабира Муавію на себе. Тепер я візьму його на свою душу. Він любить мене так само сильно, як ти не любиш Ісака. Зараз для мене це важливо, як ніколи. Наш спільний батько допоможе мені...
10.
Царгород, готель «Кінгстон» 1 жовтня 1982
Дорога Доротеє,
Наш спільний батько допоможе мені — написала я в останньому листі до тебе. Моя маленька, бідолашна дівчинко! Що тобі відомо про нашого спільного батька? Коли я була в твоєму віці, я й сама нічого не знала про нього, як і ти зараз. Але наступні мої роки дали мені доволі часу для роздумів. Чи знаєш ти, люба моя, хто твій справжній батько? Думаєш, це той поляк, що мав бороди, як трави, дав тобі прізвище Квашнєвська і хоробро оженився з твоєю матір'ю Анною Шолем? Я думаю, що ні. Чи пригадуєш ти того, кого ми ніяк не могли запам'ятати? Чи пригадуєш славнозвісного ашкеназі Шолема, молодого чоловіка з фотографій із підстрибуючими окулярами на носі і ще одною парою шкелець у камзолі? Того, що замість тютюну курив чай і мав густе волосся, яке кусало його настовбурчені до фотографії вуха. Того, що говорив, як нам розповідали, «порятує нас наша брехлива жертва». Чи пригадуєш ти брата і першого чоловіка своєї матері, нашої матері Анни Шолем, вродженої нібито Закевич, у шлюбі Шолем, в наступному шлюбі Квашнєвської? І чи здогадуєшся, хто є справжнім батьком її дочок, тебе й мене? Зрозуміла нарешті після стількох років! Твій дядько і материн брат спокійно міг би бути нашим батьком, чи не так? Чому б, зрештою, й ні — він же був чоловіком твоєї матері! Що ти думаєш про таку ймовірність, моя хороша? Можливо, пані Шолем не мала чоловіків до шлюбу, а вдруге виходити заміж незайманою не могла? Можливо, тому вона й приходить до нас у тих незрозумілих і жахливих снах, нагадуючи про те, що сталося. Як би там не було, а свій вік вона не звікувала марно, і я думаю, якщо моя матір так зробила — вона тисячу разів мала на це право, і якщо можна вибирати — я краще вибираю батьком брата моєї матері, аніж когось іншого. Біда, люба моя Доротеє, біда навчає нас читати своє життя в зворотньому порядку...
Тут, у Царгороді, я вже з деким познайомилася. Я нікому не хочу здаватися дивною і без угаву розмовляю з усіма підряд, не закриваючи рота. Один мій колега, що теж прибув на те засідання, називається д-р Ісайло Сук. Він — археолог-медієвіст, добре знає арабську, між собою ми розмовляємо по-англійськи і жартуємо по-польськи, бо він уміє говорити по-сербськи і називає себе міллю на своїх одежах. Його рід вже сотню років перевозить за собою від хати до хати одну й ту ж саму кахляну піч, а сам він вважає, що XXI століття відрізнятиметься від нашого тим, що люди, нарешті, повстануть спільними силами проти нудьги, яка затоплює їх зараз, наче отруйна повінь. Камінь нудьги — каже д-р Сук — ми носимо на своїх плечах, як Сізіф на височезну гору. Може, люди майбутнього отямляться й повстануть проти цієї нудьги, проти нудних шкіл, нудних книг, проти нудної музики, нудної науки, нудних зустрічей і викинуть усе це марудство зі свого життя й роботи, як прагнув того наш праотець Адам. Він говорить це напівжартом і не дозволяє доливати собі в келих вина, бо каже, що келих — то не лампада, яка наповнюється швидше, ніж випорожнюється до краю. За
