Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 11 - Джек Лондон

бі громадились ящики з харчами, барильця з питною водою, матроські скриньки та торби. Видно було, що всього того припасу, збіжжя та людей забагато на один човен.

— Матроси нам потрібні — вони можуть гребти, — сказав Нішіканта.

— Але чи потрібні нам ви? — похмуро спитав Грімшо. — Така туша забагато місця займе, та й тварюка з вас велика.

— Мабуть, таки потрібен, — відказав лихвар, розстебнув сорочку так рвучко, що аж ґудзики повідлітали, й показав автоматичного кольта сорок четвертого калібру, почепленого в кобурі під лівою пахвою, колодочкою вперед, щоб можна було вмить вихопити правою рукою. — Мабуть, буду потрібен. Але зайвих ми не візьмемо.

— Як вам завгодно, — відповів фермер саркастично, однак рука його мимоволі стислась, ніби він душив когось за горло. —

Та й як харчів не стане, ви можете придатись — вагою, звісно, а не смаком. Але хто ж тут, по-вашому, зайвий? Чорношкірий? У нього-бо нема пістолета.

Та ці гречності перервав новий удар у корму, що строщив стерно.

— Скільки води? — спитав капітан помічника.

— Три фути, сер. Щойно міряв, — відповів той. — Я гадаю, сер, краще потроху вантажити човен. А як ударить знов, відразу спустити на воду, скинути решту припасу, посідати й швиденько відпливти.

Капітан кивнув головою.

— Доведеться поквапитись, — сказав він. — Будьте всі напоготові. Стюарде, ви стрибнете в човен перший, а я подам вам хронометра.

Нішіканта войовниче насунувся на капітана величезним черевом, розгорнув сорочку й виставив пістолета.

— Нас забагато на один човен, і стюард з нами не попливе. Чуєте, що я сказав? Затямте собі: стюард із нами не попливе.

Капітан спокійно подивився на великого кольта, а в уяві виразно побачив свій сан-франциський прибутковий будинок. Він знизав плечима.

— Шлюпка так чи так буде перевантажена всім оцим мотлохом. Добирайте собі товариство, як вам завгодно, але пам’ятайте, що довести її до землі зумію тільки я, отож якщо хочете ще коли побачити свої позичкові каси, то будьте зі мною обережніші. Стюарде!

Доутрі підійшов.

— Для вас, на жаль, у цій шлюпці місця не буде. І ще для двох-трьох.

— Слава богу, — зрадів Доутрі. — А то я вже боявся, що ви захочете взяти мене із собою, сер… Квеку, ти бери мій бебехи, тягай до другий шлюпка.

Квек заходився переносити клунки, а помічник востаннє зміряв рівень води в трюмі, доповів, що там три з половиною фути, і матроси почали складати в шлюпку за бортом що легше.

Один матрос, худорлявий, стрункий і сильний молодий швед, шести футів на зріст, вислоплечий, з блідо-голубими очима, білим лицем і лляним чубом, став помагати Квекові.

— Сюди, Великий Джоне — гукнув до нього помічник. — Твоя шлюпка оця. Помагай тут.

Високий скандинав зніяковіло осміхнувся й пояснив, затинаючись:

— Я… мабуть, попливу… зі стюардом.

— Нехай, нам легше буде, — вирішив Нішіканта. — Ще хто піде туди?

— Авжеж, — глузливо кинув йому в обличчя Доутрі. — Я гадаю, решта пива піде в мою шлюпку. Чи ви, може, заперечуєте?

— Та я вас!.. — заверещав Нішіканта, вдаючи розлюченого.

— Ти мене й пальцем не насмієш торкнути, кровопивце поганий, — відрубав Доутрі. — їх ти залякав, але я тебе не боюся! Краще ти мене стережись. Великий Джоне! Тягни в ту шлюпку оцей ящик пива й оті пів’ящика… Ну, спробуй тільки перечити, Нішіканто!

Єврей не насмів перечити й не знав, як йому повестися; його порятував із того збентеження крик:

— Ось вона знову!

Усі кинулися хапатися хто за що. Новий удар строщив ще кілька шпангоутів, і «Мері Тернер» важко хитнулася з борту на борт.

— Спускай! Хутко!

Капітанового наказа виконано вмить. Спущена з правого борту шлюпка загойдалася на воді, і в неї посипалася решта речей та припасу.

— Давайте вже поможу; сер, бо вам треба поспішати, — сказав Доутрі, взяв із рук у капітана хронометра й став напоготові, щоб передати його капітанові, щойно той зійде в шлюпку.

— Ходіть, Грінліфе, — покликав Грімшо Старого Моряка.

— Ні, щиро вам дякую, сер, — відповів той. — У другому човні, мабуть, просторіше буде.

— Кухар потрібен нам! — гукнув Нішіканта з корми шлюпки. — Іди сюди, жовтопика мавпо! Стрибай!

Невеличкий, старий, зморшкуватий китаєць видимо завагався — у який же човен йому сісти. Він поглядав то на гладкого лихваря з пістолетом, то на Квека й Доутрі з їхньою проказою й зважував, що страшніше, та ще прикидав, котрий човен безпечніший.

— Я хоцю друга шлюпка, — сказав він нарешті й поволік свою торбу по палубі до лівого борту.

— Віддавай кінці, — скомандував капітан Доун.

Вишкребок, здоровий молодий ньюфаундленд, що доти весь

час весело бігав та стрибав по палубі, угледівши стількох людей зі шхуни в човні за бортом, плигнув через поруччя, що підіймалось над водою вже зовсім невисоко, і ляпнувся на купу ящиків та клунків у шлюпці.

Човен гойднувся, і Нішіканта з пістолетом у руці зарепетував:

— Геть його! Викиньте назад!

Один матрос послухався, і зчудований Вишкребок, пролетівши трохи в повітрі, гепнувся спиною на палубу. Але він сприйняв те як шорсткуватий жарт і став у захваті качатись та звиватися всім тілом, певний, що з ним бавитимуться й далі. Тоді схопився й кинувся до Майкла, приязно дзявкаючи, але на відповідь почув тільки суворе, остережливе гарчання.

— Мабуть, доведеться взяти і його до нашої кумпанії, еге, сер? — сказав Доутрі й заспокійливо погладив рославого щеню-ка по голові, а той щасливо і вдячно лизнув йому руку.

Першорядний судновий стюард конче мусить бути людиною вельми кмітливого й меткою. А Дег Доутрі був першорядний стюард. Посадивши Старого Моряка в безпечніший кут, він наказав Великому Джонові рознайтовлювати другу шлюпку та брати її на талі, Квека послав у трюм набрати в барильця води з тих решток, що там зосталися, а A-Моя в камбуз по харчі.

Веслярі на першій шлюпці, вщерть забитій людьми, їхнім майном та припасами, щосили налягли на весла, аби швидше відвести її від осередку небезпеки, тобто від «Мері Тернер». Та не відпливли вони ще й на сотню ярдів, як велетенська тварина, не влучивши в шхуну, з розгону промчала повз неї, тоді враз завернула, збивши цілий вир, і ледь не налетіла на шлюпку. Так близько пропливла вона, що веслярі з того борту мусили піднести весла вгору. Хвиля, піднята китом, сильно гойднула перевантажену шлюпку, аж вона зачерпнула низьким бортом води. Нішіканта, що з пістолетом у руці стояв на кормі, де вибрав собі вигідне місце, похитнувся, інстинктивно