Українська література » Сучасна проза » Генерали імперії - Валентин Лукіч Чемеріс

Генерали імперії - Валентин Лукіч Чемеріс

Читаємо онлайн Генерали імперії - Валентин Лукіч Чемеріс
У нас немає армії, у нас немає солдат, у нас немає зброї. Більше того, у нас немає взагалі нічого, і я просто не відаю, як ви, генерале, і наш головнокомандуючий, зумієте придушити заколот більшовиків і викинути за межі вітчизни їхні війська?

Маннергейм твердо відповів, що в нього проте немає сумнівів в успіхові задуманого.

— У вас немає сумнівів, а в нас, повторюю, немає армії, — ще скрушніше зітхнув глава уряду і довго мовчки ходив кабінетом, уникаючи дивитися на генерал-лейтенанта, який, звівшись, стояв напівобернувшись до глави держави, стояв рівний, підтягнений, на вигляд значно молодший своїх літ, зібрано-рішучий, готовий до дій. Але глава держави в ту мить уникав дивитися на свого головнокомандуючого ще й тому, що йому було незручно від того, що в нього, глави держави, яка вже проголосила свою незалежність, визнану буцімто петроградськими більшовиками на чолі з Леніним, а також Францією, Швецією, Німеччиною, Австро-Угорщиною, Грецією, Норвегією, Данією і Швейцарією, — в нього немає навіть армії. А що таке держава без армії? Вірніше, чого варта незалежність такої держави, у якої немає сил захистити свою незалежність?

— А щодо армії, — розуміючи, про що відчайдушно думає глава держави, озвався Маннергейм, — то її треба негайно створити. І я за це беруся!

— Створити армію? — Свінхувуд наче аж вражено і в той же час обрадувано зупинився і, все ще не вірячи почутому, чомусь пошепки перепитав: — Ви, генерале, створите нам таку армію?

— Так, створю!

— Армію чи…

Але тут Маннергейм не дав договорити главі держави і різко, як звик командувати, уточнив:

— Так, армію! Армію, а не якісь там… сили правопорядку. Справжню армію — патріотів у нас вистачить — бо тільки зі справжньою армією можна захистити нашу незалежну державу! Я все сказав!

— Але у нас немає також і зброї. Як немає й коштів, за які можна було б її купити.

— Зброю новостворена армія відбере в російських солдатів, і нею ми звільнимо Фінляндію від гніту Росії — білої, червоної чи ще якоїсь там. Мені все одно, від якої, але Росія повинна залишити нашу країну! Вперше після 1809 року. І вона її залишить. Країна Суомі буде вільною!

Свінхувуд дістав люльку, кисет, але набивати люльку тютюном не став, а некліпно дивився на генерал-лейтенанта.

— У ваших словах я відчуваю святу віру в нашу правоту.

В кабінеті глави держави загніздилися сутінки, і Свінхувуд, підійшовши до стіни, увімкнув електричне освітлення — воно було жовте і немічне.

— Як і наші справи, — зітхнув глава держави і довго мовчки стояв біля вікна, за яким у ранній темряві полярними вовками гули-вили заметілі. Дні були короткі, ночі довгі, ночами й діяли вороги. — Знаєте що, генерале, — раптом швидко сказав Свінхувуд, відходячи від вікна, — у мене десь зосталося півпляшки доброго коньяку. Вип’ємо, га? За ваші святі слова. За ту армію, що її ви створите з розрізнених, погано озброєних загонів.

Дістав із шафи темну пляшку, бовтнув нею, налив два келишки, стоячи біля торця столу, вони випили за визвольну армію, що її Маннергейм ще мав створити.

— Тільки майте на увазі, генерале, — застеріг глава держави. — У вас, як і взагалі у всіх нас, вже немає аніякого часу на створення армії. Немає! — як присуд виніс. — Просто нам історія його не дає. Бо в неї теж немає для нас часу. А захищати нашу незалежність треба вже завтра. Завтра, генерале! Ба, навіть уже сьогодні.

Увечері 25 січня 1918 року головнокомандуючий національно-визвольною армією Фінляндії, що складалася на той час з розрізнених і майже беззбройних груп та загонів шюцкору[11] генерал-лейтенант Маннергейм ввіреною йому владою приймає рішуче і доленосне рішення — негайно розпочати бойові дії, бо й справді, як застерігав Ленін, «промедление — смерти подобно». І приймає рішення розпочати бойові дії саме 25 січня, бо вже 26–го було б пізно. Та в патріотів Фінляндії вже й не було зайвого дня. Бодай одного. Відлік часу вже йшов на години, денні чи нічні — не суть важливо. Так звана «червона гвардія», що складалася з росіян і в тім числі з фінів-перебіжчиків, різних декласованих, зденаціоналізованих елементів, які вже й мову свою забули і були збиті з пантелику більшовицькою пропагандою та демагогією «про рівність народів», «про класову боротьбу» тощо, спішно створила за вказівкою Петрограда свій «виконавчий комітет», який і почав гарячковиту підготовку до захоплення влади. 26 січня їй було дано наказ швидкими темпами розпочати мобілізацію, одночасно з нею заарештувати законний сенат Фінляндії (дарма що невеликим проміжком часу раніше Ленін зі своїм урядом визнав незалежну Фінляндію!), захопити — за петроградським сценарієм — центральні установи, пошту, телеграф, банки тощо, а також ліквідувати «людей, уведених до спеціального списку» (Свінхувуд та Маннергейм і розпочинали той список, заздалегідь складений у Петрограді і переданий «червоній гвардії» в Фінляндію).

Спочатку все ніби йшло за планом, складеним і затвердженим в Петрограді, де спішно відтворювалась російська імперія, тільки під червоними прапорами: «червоногвардійці» за допомогою регулярних російських частин, власне, регулярні російські частини, прикриваючись «червоною гвардією» буцімто фінських робітників, успішно виступивши, нанесли підступний удар у спину визнаної Петроградом незалежної Фінляндії і дещо із задуманого встигли здійснити. Вже через три дні бойових дій в ніч на 28 січня десять батальйонів «червоної гвардії», добре озброєних російською зброєю, що дислокувалися в Гельсінкі, оголосивши збір раннім ранком, таки здійснили державний переворот, розігнали законний сенат країни, позахоплювали центральні установи, пошту, телеграф, банки тощо, поспішно проголосивши про «успішне здійснення соціалістичної революції». І вже відкрито запросили допомоги у більшовиків червоної Росії, і ті почали відправляти допомогу «законному новому революційному урядові Фінляндії». Здавалось, що — все. Здавалось, що з незалежною Фінляндією вже назавжди покінчено, тепер доля її була відома: Фінляндська радянська соціалістична республіка під владою російських більшовиків — це на першому етапі, на другому ж — приєднання ФРСР до червоної Росії на правах — і це в кращому разі — автономної республіки Країни Рад.

Червона Росія (а імперська Росія є імперською Росією, незалежно від того, якого кольору прапори на даний момент над нею мають, хай хоч і сіро-буро-малинові!) діяла за відомим неписаним законом злочинного світу, нею ж самою і породженим: «Держи вора!». Себто коли злодій, до когось залізши в кишеню, аби дезорганізувати ситуацію і направити всіх по хибному сліду, дер горло, репетуючи: «Держи вора!» В політиці росіян це ознаменувалось наліплюванням ярликів на супротивників, коли чорне називалося білим і навпаки. Організувавши контрреволюційний — чистої води — заколот проти законного, але неугодного уряду, який виступає

Відгуки про книгу Генерали імперії - Валентин Лукіч Чемеріс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: