Саламандра (збірник) - Стефан Грабінський

– Дякую вам.

Гість протягнув йому руку.

– Прощайте!

Вони мовчки потиснули одне одному руки. У наступну мить ми з Анджеєм залишилися одні. Мій товариш, задумливий і сумний, нервово ходив по кімнаті; тінь болю осів на його зазвичай ясне олімпійське чоло.

Намагаючись все обернути жартома, я зважився на легковажне зауваження:

– То якийсь вар’ят.

Андрій подивився на мене поважно, майже суворо. Я зніяковів і замовк.

Закляття чотирьох

Ми застали Ястроня у тій самій позиції, що й тиждень тому; лише його щоки запалися ще глибше, а тіло й зовсім уподібнилося сухому дереву.

Я запалив три лампи на оливі, і м’яке світло залило приміщення. Вєруш розпакував торбу, яку принесли ми до підземної криївки, і ми почали виймати магічне приладдя і розставляти на паках вздовж стін. Анджей передав мені срібне кадило і доручив наповнити його сумішшю лавра, солі і живиці. Сам вдягнуся у червоний балахон, стягнутий в талії сталевим поясом, защіпнув понад ліктем залізні пряжки і вклав на голову вінець з рути і лавра.

Я розкурив кадило. Анджей помахав ним на всі чотири сторони світу.

– Хай підкоряться тобі еони Малкута, Ґебураха і Хеседа, – шепотів він сакраментальні слова ритуалу. У клубах тліючої живиці фігура мага здавалася вищою за людський зріст і мовби плила у повітрі. – Міхаель, Ґабріель, Рафаель, Анаель!

Він поклав кадило, і суриком, розпущеним з вугіллям, накреслив на землі широке червоне коло. У чотирьох пунктах кола, що відповідали сторонам світу, з’явилися зображення: кажан з написом Berkaіal; людський череп з девізом Amasarac; бичачі роги з таємничим виразом Asaradec і котяча голова в знаку Akіbeec. Потім Анджей вписав у коло кабалістичний трикутник, на вершині якого встановив високу мідну триногу з посудиною у формі вази. В центрі кола став вівтар з мушлею на кадінням.

– Приготування закінчені, – сказав він, ставши у коло. – Встань тут за мною, справа, і що б ти не побачив, не рухайся з місця! Тобі не можна ні на крок виходити за лінію чорнокола! Якщо необачно переступиш коло, я не ручаюся за наслідки.

Я зайняв указане місце.

На мить запанувала тиша. Вєруш стояв нерухомо посередині між вівтарем і триногою, горизонтально витягнувши руки і заплющивши очі, зосередився на молитві. Тьмяне світло ламп падало на його худе аскетичне обличчя, ковзало по камінцях пекторалі на грудях, переливаючись в семи металах магічної гексаґраму. А в півтіні ніші на причі застигло тіло людини – дивне тіло-загадка.

Раптом Анджей стрепенувся. Опустивши руку, прикрашену аметистовим перснем, в шкіряний мішечок на поясу, витягнув пучку кадіння, кинув його на жарини, тліючі в мушлі вівтаря. Бухнуло полум’я, злетів дим; в повітрі запахли миро і вербена. Маг узяв чашу з розтертими травами і почав сипати їх у вазу на тринозі. Заклубочився густий сіро-жовтий дим і став згущуватися під стелею; я вловив запах цикути, шальвії і мандрагори.

Андрій узяв лівою рукою стилет, водночас правицею підтримуючи пантакль полум’яного пентаґраму, символу влади над стихіями.

– Мертва голово! – голосно промовив Анджей, спрямовуючи два кінці п’ятикутної зірки на триногу. – Господь наказує тобі через живого і посвяченого змія!..

Херувиме! Господь наказує тобі через Адама-Йотхавага!

Орле блудний! Господь наказує тобі через крила Бика!..

Змію! Господь наказує тобі в знаку тетраґраму через ангела і лева!

Міхаелю! Габріелю! Рафаелю! Анаелю! Хай сплине волога через дух Елоіма! Хай триває суша землі через Адама-Йотхавага! Хай буде прозорою далечінь небес через Ягве-Зебаота! Хай буде суд через вогонь потугою Міхаеля!

Маг замовк і уважно розглядав клуби диму під стелею. Вони ліниво піднімалися подвійною колоною з вівтаря і триноги та зливалися під склепінням дугою. Вєруш сховав стилет за пояс і, узявши чашу з водою, тризуб Парацельса, орлине перо і шпагу, закінчив формулу закляття:

– Ангеле з мертвими очима, послухай мене або відплинь з цією святою водою!

Змію рухливий, повзи до моїх ніг або хай покарає тебе святий вогонь, і тоді випаруйся разом з пахощами, якими я каджу!

Орле спутаний, підкорися моєму знаку або відступи перед цим подмухом!

Крилатий Бику, працюй або повернися на землю, якщо не хочеш, щоб я пронизав тебе шпагою!..

Нехай повернеться вода до води; нехай горить вогонь, вирує повітря, нехай ляже земля на землю силою пентаґраму і в ім’я тетраґраму, вписаного в центр променистого хреста!..

Дими здригнулися, заколихалися і склубочились. З аркади виникла прозора, мов тюль, куртина і опустилася вниз, відокремивши нішу від підземелля. За першою пішла друга, третя, четверта. Стрічками перевилися вони разом і утворили густу молочно-білу запону, за якою зникла ніша з лежанкою і чоловіком, що спав.

Маг дмухнув на поверхню води в чаші, всипав дві пучки солі і, зануривши в розчин пучок з гілок ясена, барвінку і шавлії, окропив ними вівтар, шепочучи ритуальні слова:

– Хай віддаляться від цієї солі витвори стихії, щоб стала вона сіллю небесною і врятувала душі наші і тіла наші від всякого пороку і гнилі, надії нашій крила дала для лету.

Потім, витрусивши з кадила залишки попелу, вимовив слова закляття:

– Хай повернеться прах цей в джерела живої води і запліднить собою землю, щоб провела древо життя.

Він опустив копистку з яспису у посудину і помішав. Коли сіль і попіл у воді з’єдналися, з вуст його прозвучав наказ:

– У солі вічної мудрості, у воді відродження і в попелі, що народжують нову землю, хай стане все в ім’я Габріеля, Рафаеля та Уріеля!

Тепер Вєруш мовчки вдивлявся в димову завісу. Під нею пробігали хвилі, викликані силою його погляду. І тоді, зробивши знамення чашею, він голосно гукнув:

– Заклинаю тебе, креатуро води, щоб стала мені дзеркалом Бога живого в справах його, джерелом життя і омовінням від гріхів! Амінь!

Духу морить, страшний владико вод, ти, хто володіє ключами небесної милості, володарю потопів і злив весняних, вартовий джерел і фонтанів, закликаю тебе!..

У димовій завісі замерехтіло: однорідна сіро-біла стіна розшарувалася, розпалася і утворила контур людино-звіра. Похитуючи величезною головою в морських водоростях, він упився ненависним поглядом в заклинача.

– Чого хочеш від мене?

– Якщо ти або хтось із підвладних тобі мешканців вод, спраглих набрати видимих форм, скористався сном цієї людини і привласнив собі його тіло астральне, наказую в ім’я пентаґраму повернути йому її негайно!

На обличчя примари заграла лиховісна посмішка. Він скоса глянув у бік ніші, вдарив кілька разів ластовидним хвостом по череві і розплився в туманності диму.

– Отже це не вони, – сказав Анджей, поглянувши на мене. – Перейдемо до їхніх вогненних антагоністів!

І підкинувши в чашу триноги живицю, камфору і сірку, він тричі гукнув:

– Джин! Самаель! Анаель!

І зробивши знамення тризубцем