Виправний день - Чак Паланік

Чоловіка визначає не те, що він робить за зарплату, а те, що робить у вільний час.

Коли Бель вийшла з кімнати, у руках вона тримала аркуш паперу. Вона прочитала: «Дорога мамо…» — і глянула на Смакоту очима, повними сліз.

Канада була випробуванням. Пізно після заходу сонця Довсон їхав обхідними дорогами місцевості, яка колись була Айдаго. Після того як утікачка Раманта заснула, він повернув на поорану ґрунтову дорогу, з обох боків оточену колючими кущами. Місяця на небі не було. Він дивився за світлом фар у темряві, доки воно не потрапило на огорожу, що блокувала їм шлях. По центру стояли ворота без будь-яких знаків. Витягувалась огорожа настільки далеко, наскільки він міг бачити зі своїм дальнім світлом.

Довсон потягнувся і штурхонув жінку.

— Ми на місці.

Вона стрепенулася, пробуджуючись. Зазирнула у ніч навколо.

— Ми на кордоні, — повідомив він їй. Один Бог знав, куди ведуть ті ворота. Якесь володіння, де її заарештують і стратять згідно з новими законами. Чи там якесь віддалене пасовисько, де її схоплять вовки? У будь-якому випадку вона помре. Вони навіть близько не біля Канади. Та вона більше не буде його проблемою.

Довсон заглушив двигун, але фари не вимкнув. Роззирнувся навколо, ніби щоб перевірити, чи нема прикордонної служби.

Вона примружилася на посмуговане лобове скло і запитала:

— За тими воротами?

Він кивнув.

— Швидше.

З радіо вантажівки шепотів Талбот: «…доля чоловіка — не сумніватися, а вживати заходів і давати результат…»

Вона не зводила очей із воріт віддалік, а руки перевіряли кишені.

Довсон відчув обручку, сховану в кишені штанів. Він очікував якоїсь подяки. Він не вбив її. Привіз у безпечне місце, безпечне, як їй здається. Вона успішно провалює його перевірку.

Уперше за весь час вона зиркнула на сонцезахисний козирок вантажівки, на фото розміром із гаманець, прикріплене до нього. На ньому всміхалася жінка.

— Гарна, — сказала вона. — Дружина?

Він глянув на фотографію дружини Роксанни, яка всміхалася йому в тьмяному зеленому світлі панелі приладів. Відповів:

— Ні. Сестра.

Не зронивши ні слова вдячності, жінка прочинила пасажирські дверцята і вийшла назовні. Глянула на нього й розкрила рот, щоб щось сказати. Поглядом вона постійно кидалася на ворота. Жуки крутились і миготіли у двох конусах світла. Ворота світилися, ніби палаючий фосфор, а по той бік ховалася суцільна, наче стіна, темрява. Десь дуже близько завив вовк. Її погляд кинувся знову на нього.

— Де саме ми в Канаді?

Довсон демонстративно підняв руку, закасав рукав сорочки і глянув на годинник. Було за північ. Якщо вона подякує йому протягом наступної хвилини, він, можливо, не дасть їй забрести в бік загибелі. Ще одне виття розітнуло ніч.

— Долина Оканоґан, — сказав він. Описав маленькі гарненькі будиночки і сади, повні вишневих дерев. Сади й озера. Запевнив, що як тільки вона зайде за ворота, то дістане статус політичної біженки, їй нададуть притулок і свіжий початок життя.

Він міг дозволити, щоб останніми її думками були приємні фантазії. Вона ступить у темряву, очікуючи знайти любов і прийняття. Як тільки вовча зграя дістанеться до неї, невдовзі після того як Довсон поїде, вона шкодуватиме, що не померла у Виправний день.

Професорка Раманта стояла біля вантажівки. Вона витягнула щось із кишені куртки і схилилася, щоб покласти цей подарунок на сидіння поруч нього. Якийсь папір. У тьмяному світлі стало зрозуміло, що то старі гроші, непотрібне сміття.

— За твій клопіт, — сказала вона. Тісно затягнула куртку ременем. — Не вимикай фари, — наказала, — принаймні доки я не перейду на інший бік.

Швидкими, впевненими кроками вона попрямувала вперед. По центру між світла фар. Тінь бовваніла перед нею, висока і страшна. Кожен крок здіймав пил, що плив у світлі за нею.

Вона виявилася такою ж, як усі. Егоїстичне, безхарактерне плем’я, що переймається лише своїми інтересами. Вона не перша. Довсон привозив сюди інших. Першою була журналістка, якій удалося втекти у Виправний день. Якась там Твід, телевізійна репортерка. Другим був іще один член якогось мозкового центру, доктор. Доктор Ашанті, психолог із півмільйоном голосів навпроти свого імені у Списку. Обоє кинулися вперед у темряву в очікуванні теплих обіймів однодумців, прогресивних лібералів. Третій — якийсь мужик, член міської ради Сієтла. Усі троє пішли за ворота, навіть «на добраніч» не сказавши.

Опісля Довсон вимикав фари, сидів і слухав. Кожної ночі виття знаходило їх швидше, ніж вони знаходили шлях назад до вантажівки. Він чув, як вони пробиваються через хащі й чагарі. І чув, як вони кричать. Не його ім’я, ні, бо вони навіть не знали, як його звуть. Вони лише верещали, просили допомоги. Щоб їм хтось допоміг. Щоб їх хтось урятував. Вони викрикували «містер», викрикували «будь ласка», а потім просто кричали.

Ця Раманта була вже на півдорозі до воріт.

Одна й та ж думка не покидала Довсона кожного разу. Замість того щоб давати на розтерзання вовкам, він міркував, чи не краще завести двигун на повну, увімкнути третю передачу і рвонути вперед. Він би переїхав її. Зрізав вухо. Милосердне вбивство. Ситуація, де виграють усі, як тільки вовки знайдуть труп.

Довсон запхав руку в кишеню й побавився з обручкою, що там лежала. Дім чекає. Він не був удома цілих три місяці. Молодість він провів у ролі хорошого чоловіка і зразкового працівника виробничого цеху. Звісно, зараз він вождь. Якби хотів, міг би мати гарем жінок. Керувати народами. Та це все здавалося просто ще більшою версією тієї ж пастки. У ролі правителя йому б довелося бути хорошим чоловіком для більшої кількості жінок. А король — це той самий зразковий працівник із незліченною кількістю людей, за якими потрібно наглядати.

Пальці намацали кругле, тверде, замкнене коло обручки.

Саме тому він так довго в дорозі. Він відкрив, що має душу варвара. Воїна. А перемога вбиває цей дух. Йому хотілося нової армії та нових битв.

Перемога — це добре, але вона не приносить стільки задоволення, скільки боротьба. Саме тому перевірка. Щоб знайти єдину людину, яка стане його співучасником. Партнера, який допомагатиме продовжувати його життєву пригоду.

Мабуть, він надто довго прожив на дні. Він міг насолоджуватися лише битвою. Його статура несумісна з миром і байдикуванням. На чиєму би боці не точився важкий бій, на той бік Довсон готовий стати.

Постать професорки-втікачки віддалялася.

Тінь на воротах стала майже така ж за розміром, як сама жінка. Фари горіли, перетворюючи її спину на порожнє біле місце у формі людини. Тінь була чорною версією тієї ж форми. І