Практична педагогіка - Ксенія Демиденко

—    Програму життя? Це ще що таке? – спантеличено спитав юнак.

—    Чого ти хочеш досягти і яким чином? – пояснила докладніше.

—     Ну? І чого я хочу досягти? – чекав на  мої варіанти.

—    Це твоя програма. Але для початку підказка: зганяй до вчительки фізкультури та закрий три енки.

—    Нафіга?

—    Щоб вона тобі двійки не вліпила в ці порожні клітини, в яких олівцем поки що стоять букви "н".

—    Але ж мене не було на уроках. Як вона вліпить?

—    Просто, Вова. Дуже просто. Пояснюю: ти на всіх уроках цього дня був, а на фізкультуру не прийшов. Так? А вона візьме та поставить три двійки – і доведи, що ти не жираф?

—    Блін, і тут мафія. А ти ручкою візьми та наведи енки. Вона там пам’ятає, думаєш, що і кому ставила? – порадив Вова.

—    Титаренко, я на стільки злочинів через тебе пішла, що ти собі не уявляєш. А тобі все замало? Ану, марш енки закривати! Наче складно здати стометрівку, присідання та метання м'яча. Швидко одна нога там, друга тут!

—    А другим пунктом плану що? – поцікавився Вова, примружившись.

—    Ти з першим розберися спочатку.

—    Просто цікаво, коли це «щасливе життя» закінчиться?

—    Вова, воно тільки-но почалося. Біжи, бо Олександра Русланівна піде, наздоганятимеш. А вона повертатися не любить - у прикмети вірить, - нагнала страху.

І він утік. А я полегшено зітхнула та продовжила заповнювати журнал.