Рілла з Інглсайду - Люсі Мод Монтгомері
— Рілло Блайт, мені за тебе соромно. Негайно заспокойся. Джимсе, не можна казати такого.
— Бог викинув мене з поїзда, — обурено правив своєї Джимс. — Хтось мене викинув. Ти не викидала. Отже, то був Бог.
— Ні. Ти впав тому, що відпустив мою руку й нахилився вперед. Я застерігала тебе. Тож ти сам винен у цьому.
Джимс глянув на неї, пересвідчився, що вона не жартує, і знову зиркнув у небо.
— Тоді вибач, Боже, — недбало відповів він.
Рілла й собі поглянула на небо. Воно їй не сподобалося: з північного заходу сунула чорна грозова хмара. Що ж їм робити? Іншого поїзда не було: додатковий дев’ятигодинний ходив лише по суботах. Чи вдасться їм дістатися до Ханни Брустер, яка жила за дві милі від станції, раніше, аніж почнеться дощ? Рілла подумала, що їй самій це було би неважко, та Джимс — то геть інше. Чи здолають його ноженята цей дальній шлях?
— Доведеться спробувати, — у відчаї мовила Рілла. — Можна зачекати тут, доки гроза мине, та що, коли дощ падатиме до ранку? І темно тут буде. А якщо ми дістанемося до Ханни, вона пустить нас на ніч.
Ханна Брустер, коли була ще Ханною Крофорд, мешкала в Глені й ходила до школи з Ріллою. Тоді вони були добрими подругами, хоча Ханна була на три роки старша. Вона дуже рано вийшла заміж і переїхала до Мілворда. За хатньою працею, дітьми й непрактичним чоловіком жилося їй нелегко, тож Ханна рідко приїздила до Глена. Рілла гостювала в неї лиш раз — невдовзі по її весіллі — та вже кілька років не зустрічалася з нею й не одержувала листів. Утім, Рілла знала, що вони із Джимсом завжди будуть бажаними гостями в домі рум’яної, добросердої, щедрої Ханни.
Першу милю вони здолали бадьоро, та друга далася важче. Дорога, якою майже не користувалися, була горбкувата й поорана глибокими коліями. Джимс так утомився, що останні чверть милі Рілла мусила нести його на руках. До дому Брустерів вона дійшла знесилена і, полегшено зітхнувши, поставила Джимса на стежку. Чорні хмари облягли небо зусібіч, із них уже падали перші важкі дощові краплі й було чути лункий гуркіт грому. Аж тут на неї чекало невтішне відкриття. Усі віконниці були закриті, а двері замкнені. Очевидно, господарів не було вдома. Рілла кинулася до невеличкої клуні. Вона теж була замкнена. І ніякого іншого сховку. Маленький вибілений будиночок не мав ні тераси, ні ґанку. Надворі майже споночіло й становище здавалося безнадійним.
— Я залізу всередину, навіть якщо доведеться розбити вікно, — рішучо сказала Рілла. — Ханна хотіла би, щоб я так учинила. Вона засмутилася би, дізнавшись, що я прийшла до неї сховатися від грози й не змогла потрапити в дім.
На щастя, нічого розбивати не довелося. Кухонне вікно відчинилося дуже легко. Рілла посадовила Джимса на підвіконня й залізла сама в ту ж мить, коли небо розпанахала перша блискавиця.
— Дивися, скільки шматочків гйому! — у захваті крикнув Джимс, коли земля здригнулася від гуркоту. Рілла зачинила вікно й насилу відшукала та запалила лампу. Вони опинилися в дуже затишній кухоньці. По один бік її видніла охайна гарно вмебльована вітальня, а по інший — комора, повна різноманітних наїдків.
— Я розташуюся тут, як удома, — мовила Рілла. — Я знаю, що Ханна хотіла б цього. Я приготую нам із Джимсом перекуску, а тоді, якщо буря не вщухне й ніхто не прийде додому, я піднімуся нагору, у кімнату для гостей, і ляжу спати. У надзвичайній ситуації слід передовсім діяти холоднокровно й розважливо. Якби я не розгубилася, уздрівши, як Джимс випав з потяга, то кинулася б у вагон і смикнула стоп-кран. Тоді я не опинилася б у такій дурній ситуації. Та коли це вже сталося, я мушу якнайкраще подбати про нас обох.
— Дім, — додала вона, роззираючись, — у значно кращому стані, аніж коли я була тут минулого разу. Звісно, тоді Ханна й Тед лише починали вести своє господарство. Проте мені здавалося, що Тед — не вельми заможний хлопець. Мабуть, він почав добряче заробляти, якщо вони можуть дозволити собі такі меблі. Я страшенно тішуся за Ханну.
Гроза минула, проте надворі ще падала злива. Об одинадцятій Рілла вирішила, що Брустери, вочевидь, уже не повернуться додому на ніч. Джимс заснув на канапі; вона перенесла його в кімнату для гостей і вклала до ліжка. Потім дівчина роздяглася сама, убрала нічну сорочку, яку знайшла в комоді біля умивальника, і згорнулася в постелі, що приємно пахла лавандою. Після всіх пригод і фізичних зусиль Рілла була така втомлена, що навіть ця химерна ситуація не завадила їй міцно заснути вже через кілька хвилин.
Рілла проспала до восьмої ранку, а тоді зненацька прокинулася, зачувши, як хтось промовляє різким, грубим голосом:
— Ану, ви двоє, прокиньтеся. Я хочу знати, що це означає.
Рілла, як було велено, ураз прокинулася. Вона ще ніколи не прокидалася так стрімко. У кімнаті стояли троє — один із них чоловік — і всі вони були їй незнайомі. Чоловік був кремезний, із густою чорною бородою й сердитим поглядом. Поруч із ним стояла жінка — висока, кощава й незграбна, із розкошланим рудим волоссям і в надзвичайному капелюсі. Вона здавалася ще лютішою за чоловіка. Позаду стояла друга жінка — крихітна бабця, з лиця щонайменше вісімдесятилітня. Попри мініатюрність, вигляд її вражав: бабця була вбрана в густо-чорну сукню, мала білосніжні коси й мертвотно-біле обличчя, на якому видніли жваві й допитливі чорні вуглинки очей. Вона була здивована так само, як решта двоє, та Рілла відчула, що стара зовсім не сердиться.
Крім того, дівчина збагнула, що сталася помилка… жахлива помилка. Аж тут чоловік проказав, іще грубіше, ніж досі:
— Ну, годі. Хто ти така і що ти тут робиш?
Рілла звелася на лікті, видаючись і почуваючись розгубленою й спантеличеною. Вона почула, як чорно-біла бабця підсміхнулася до себе. «Вона, мабуть, справжня, — подумала Рілла. — Не могла ж вона мені наснитися». Уголос дівчина відповіла, затинаючись:
— Хіба це не дім Теодора Брустера?
— Ні, — уперше озвалася висока жінка. — Це наш дім. Восени ми купили його у Брустерів. Вони переїхали до Грінвейла. Наше прізвище Чаплі.
Сердешна заскочена Рілла впала на подушки.
— Пробачте, — сказала вона. — Я… я думала, що тут мешкають Брустери. Пані Брустер — моя приятелька. Я Рілла Блайт… дочка лікаря Блайта із Глена Святої Марії. Я їхала до міста зі своїм… із оцим хлопчиком…
