Марія Стюарт - Стефан Цвейг
Одну ніч граф Мортон, ватажок банди, зберігає замкнену скриньку під своїм захистом, а наступного дня скликали інших лордів, серед них — цей факт важливий — і католиків та друзів Марії Стюарт, і в їхній присутності зламали замок скриньки. Всередині лежали відомі листи зі скриньки, а також сонети, написані рукою Марії Стюарт. Щоб знову не розглядати питання, чи опубліковані тексти цілком узгоджуються з оригіналами, скажімо, що очевидним зразу стає одне, а саме: зміст листів був, напевне, дуже обтяжливим для Марії Стюарт. Адже відтоді поводження лордів змінюється: вони почуваються сміливіше, впевненіше, твердіше. У першій радості вони мерщій пустили звістку по вітру ще того самого дня, не мавши часу навіть переписати документи, вже не кажучи про фальшування їх, і послали посланця до Морея у Францію, щоб усно повідомити йому про приблизний зміст головних обвинувальних листів. Повідомили французького посла, суворо допитали арештованого слугу Босвелла і склали протокол; такі впевнені в перемозі, цілеспрямовані дії були б неможливі, якби папери не повідомляли процесуально переконливо про небезпечний зв’язок Марії Стюарт із Босвеллом. Становище королеви нараз стало значно тяжчим.
Адже поява її листів тієї критичної миті означала величезне зміцнення позиції бунтівників. Листи нарешті дали їм давно бажану моральну мотивацію їхньої непокори. Досі вони лише Босвелла називали винним в убивстві короля, а водночас добре стереглися насідати по-справжньому на втікача, бо боялися, що він може звинуватити їх у співучасті. Натомість проти королеви лорди досі не могли висунути ніякого іншого звинувачення, крім того, що вона вийшла заміж за вбивцю. А тепер завдяки тим листам вони, невинні ягнята, які ні про що не здогадувалися, нараз «з’ясували», що королева — співучасниця і своїми необережними письмовими признаннями дала в руки досвідченим і цинічним шантажистам могутній засіб тиснути на себе, як їм заманеться. Тепер, нарешті, вони мають у руках важіль, щоб примусити її «добровільно» передати корону синові або, якщо відмовиться, публічно звинуватити в перелюбі та співучасті в убивстві.
Звинуватити і не звинувачувати. Адже лорди добре знають, що сама Єлизавета ніколи не дозволить їм чинити суд над королевою. Тож вони обережно лишаються на задньому плані, прагнучи, щоб вимогу публічного процесу висловила радше третя сторона. Завдання нацькувати громадську думку на Марію Стюарт залюбки бере на себе, і то зі щирою та нещадною зловтіхою, Джон Нокс. Після вбивства Ріцціо цей фанатичний агітатор задля обережності покинув країну. А тепер, коли всі його похмурі пророцтва про «криваву Єзавель» і лихо, до якого вона призведе своєю легковажністю, приголомшливим чином справдилися, і то аж занадто, він у мантії пророка знову повертається в Единбурґ. Там з амвона він гучно й виразно висунув вимогу судового процесу над грішною папісткою, біблійний священик вимагає суду над королевою-перелюбницею. Від неділі до неділі реформовані священики вдаються до щоразу гострішого тону. Не можна бути поблажливим, гримлять вони з амвонів у натхнену юрбу, до перелюбу і вбивства, байдуже, хто їх скоїв: королева чи послідующа жінка країни. Пастори ясно й виразно жадають страти Марії Стюарт, і це постійне нацьковування таки дає свої плоди. Невдовзі ненависть із церков виливається на вулиці. Потолоч, збуджена перспективою побачити, як жінку, на яку вона так довго несміливо поглядала вгору, в одязі приреченої до страти поведуть на ешафот, вимагає, дарма що їй доти в Шотландії ще ніколи не давали голосу і слова, публічного процесу, і надто вже завзято лютують проти королеви жінки. “The women were most furious and impudent against her, yet the men were bad enough”[23]. Адже кожна бідна жінка в Шотландії знала, що її долею були б ганебний стовп і вогнище, якби вона так зухвало віддалася перелюбній насолоді, тож невже ця єдина жінка, і то тільки тому, що королева, може безкарно вдаватися до розпусти та вбивати й уникнути вогнища? У країні дедалі несамовитіше шаленіє крик: «Спалити блудницю!» “Burn the whore!” Сповнившись справжнього страху, англійський посол повідомляє до Лондона: «Слід боятися, що ця трагедія в особі королеви скінчиться так, як почалася з Давідом, тим італійцем, і чоловіком королеви».
Більшого лорди й не прагнули. Тепер треба викотити важкі гармати і розбити будь-який дальший опір Марії Стюарт проти «добровільного» зречення. Уже підготували акти, щоб виконати вимогу Джона Нокса про звинувачення королеви, щоправда, Марію Стюарт звинувачуватимуть у «порушенні закону» і — добирають обережне слово — «в неналежній поведінці з Босвеллом та іншими людьми» (“incontinence with Bothwell and others”). Якщо королева тепер і далі відмовлятиметься зрікатись, вони можуть зачитати знайдені в скриньці листи в залі публічного суду, щоб її ганьба розкрилася всім. Завдяки цьому бунт перед світом буде досить виправданий. За співучасницю вбивства та перелюбницю, звинувачену власноруч написаними листами, вже не зможуть заступатися ані Єлизавета, ані решта монархів.
Озброївшись погрозою провести публічний суд, Мелвілл і Ліндсей поїхали 25 липня в Локлівен. Вони взяли з собою підготовані пергаменти, які має підписати Марія Стюарт, якщо хоче врятуватися від ганьби публічних звинувачень. У першому акті Марія Стюарт має пояснити, що втомилася від володарювання і «з задоволенням» знімає з себе тягар корони, носити який далі вона вже не має ані сили, ані бажання. В другому акті йшлося про згоду на коронування її сина, а в третьому — про згоду, щоб обов’язки регента взяв на себе її єдинокровний брат Морей або хтось інший.
Мову почав Мелвілл, саме той з-поміж усіх лордів, що по-людському був найближчий до Марії Стюарт. Він уже двічі приїздив і раніше, щоб полюбовно вирішити конфлікт і переконати королеву відкинутися від Босвелла, проте обидва рази вона відмовлялася, бо ж інакше дитина від Босвелла, яку вона носить у своєму лоні, народиться як бастард. Але тепер, коли знайдено листи, боротьба вже точиться на життя і смерть. Королева спершу чинить несамовитий опір. Розплакалася, присягає, що зречеться краще життя, ніж трону, і щирість цієї присяги довела своєю долею. Але Мелвілл, нічого не приховуючи, найяскравішими барвами змальовує, що чекає на неї: прилюдне прочитання листів, допит полоненого слуги Босвелла, суд із