Марія Стюарт - Стефан Цвейг
Прокидання настало страхітливе й нещадне. Лорди пообіцяли Марії Стюарт, що з почестями привезуть її до Единбурґа, і, мабуть, це справді був їхній щирий намір. Але тільки-но принижена жінка в злиденному запорошеному одязі підійшла до лав найманців, їй назустріч засичав зміїним язиком глум. Поки залізний кулак Босвелла прикривав королеву, народна ненависть, принишкнувши, не озивалася. А тепер, коли її вже ніхто не захищає, вона зухвало і зневажливо ринула на неї. Королева, що капітулювала, для збунтованих вояків — уже не володарка. Дедалі тісніше обступає її ватага, спершу з цікавістю, потім із викликом, зусібіч залунали крики «Спалити блудницю!», «Спалити вбивцю чоловіка!» Керколді марно дістає меча і б’є плазом, це не зараджує, озлоблені знову і знову підступають та вимагають, щоб на знак їхнього тріумфу королева несла попереду корогву з зображенням убитого чоловіка й дитини, яка благає помсти. Від шостої години вечора до десятої, від Ленґсайда аж до Единбурґа триває це покарання шпіцрутенами. З усіх будинків, з усіх сіл напливає народ зглядатися на нечувану картину — зловлену королеву, і тиск цікавого тлуму інколи був такий великий, що лави солдатів розпадалися і вони могли йти далі тільки вервечкою; Марія Стюарт ніколи не переживала ще тяжчого приниження, ніж цього дня.
Але цю горду жінку можна тільки принизити, зігнути її неможливо. Як рана починає пекти тоді, коли забруднена, так і Марія Стюарт відчула поразку тільки тоді, коли її отруїли глумом. Її гаряча кров, кров Стюартів, кров Ґізів, закипіла, і замість по-розумному вдати спокій, Марія Стюарт звинуватила лордів у тому, що народ вітає її ганьбою. Вона накидається на них, мов роздратована левиця, погрожує, що накаже повісити їх і прибити до хреста, а потім раптом хапає за руку лорда Ліндсея, що їхав поряд, і пригрозила йому: «Присягаюсь цією рукою, що зітну тобі голову!» Як і в усі небезпечні миті, надміру подразнена сміливість Марії Стюарт переростає в безумство. Вона відверто випльовує лордам, хоча вони тримають у руках її долю, свою ненависть і зневагу замість по-розумному мовчати або боягузливо підлещуватися до них.
Можливо, ця непримиренність зробила лордів ще жорсткішими, ніж вони спершу намірялися. Адже тепер, збагнувши, що ніколи не дочекаються прощення від королеви, всі вирішили змусити ту свавільну жінку гірко відчути свою безоборонність. Замість провести королеву в Голіруд, її замок, що стоїть за міськими мурами, її примусили — шлях пролягав повз місце вбивства в Керк-о’Філді — заїхати в місто по головній вулиці, яку заполонили цікаві. Там, на Хай-стрит, її завели в дім провоста, немов поставивши до ганебного стовпа. Доступ до Марії Стюарт перекрили, не пустили жодної з її шляхетних дам і служниць. Почалася ніч розпачу. Марія Стюарт уже кілька днів не скидала одягу, зранку й ріски в роті не мала. Від сходу до заходу сонця ця жінка пережила незмірне: втратила королівство і втратила коханого. Надворі під її вікнами, наче перед кліткою, зібралася юрба покидьків, щоб глумитися з беззахисної, нацькована потолоч пронизливо вигукує їй угору образи і лайки, і лорди аж тільки тепер, вважаючи, що вона вже принижена, намагаються вести переговори. Лорди вимагають, власне, небагато. Лише просять, щоб Марія Стюарт остаточно розсталася з Босвеллом. Але ця вперта жінка бореться за програну справу з іще більшою мужністю, ніж за якусь перспективну. Марія Стюарт зневажливо відкидає пропозицію, і навіть один з її противників змушений потім признатися: «Я ще ніколи не бачив сміливішої і відважнішої жінки, ніж королева протягом тієї сцени».
Коли лорди не змогли погрозами змусити Марію Стюарт зректися Босвелла, найрозумніший поміж них спробував удатися до хитрощів. Мейтленд, її давній і загалом навіть вірний радник, удається до витонченого засобу. Він намагається пробудити її гордощі та ревнощі, розповідає, — може, то брехня, а може, правда, що можна знати, коли йдеться про дипломата? — що Босвелл невірний їй і навіть на тижні, коли відбулося їхнє весілля, й далі підтримував ніжні стосунки зі своєю молодою розлученою дружиною, ба навіть присягнув їй, що лише її вважає за свою законну дружину, а королеву — тільки за наложницю. Але Марія Стюарт уже навчилася не вірити жодному з тих брехунів. Ця розповідь тільки посилює її озлоблення, і Единбурґ бачить моторошну виставу, як королева Шотландії за заґратованим вікном у роздертому одязі, з оголеними грудьми і розмаяними косами, немов божевільна, раптом переходить у напад і з істеричними риданнями закликає все-таки приголомшений серед своєї ненависті народ визволити її, бо власні піддані тримають її у в’язниці.
Ситуація мало-помалу стає нестерпною. Лорди охоче хотіли б піти на поступки. Але відчувають, що зайшли вже задалеко, щоб можна було повернутися. Тепер уже неможливо повести Марію Стюарт як королеву в Голіруд. Але і в домі провоста, серед під’юдженої юрби її теж уже не можна лишити, не взявши на себе страхітливої відповідальності й не накликавши на себе гнів Єлизавети і всіх закордонних суверенів. Єдиний, хто мав би сміливість і авторитет, щоб вирішити, — Морей, — відсутній у країні, лорди без нього не можуть наважитись на якусь ухвалу. Тож і вирішили передусім завезти королеву в безпечне місце, а як найбезпечніше обрали замок Локлівен. Адже цей замок стоїть серед озера, не поєднаний із суходолом, а його господиня — Марґріт Дуґлас, мати Морея, від якої навряд чи можна сподіватися, що вона буде дуже приязна з донькою Марії де Ґіз, що відбила в неї Якова V. Лорди в своїй прокламації обережно уникнули небезпечного слова «ув’язнення»; ізоляція згідно з їхнім оголошенням має служити тільки тому, щоб «уберегти особу Її Величності від будь-якого зв’язку з уже названим графом Босвеллом і не дати їй порозумітися з людьми, які хотіли захистити його від справедливого покарання за скоєний злочин». Але це тільки половинчастий, тимчасовий захід, спровокований страхом і виконаний із нечистим сумлінням: бунт ще не наважується назватися повстанням, усю провину й далі звалюють на втікача Босвелла і приховують загальниками і пишними фразами таємний боягузливий намір назавжди усунути з трону Марію Стюарт. Щоб одурити народ, що вже чекав суду і страти «блудниці», Марію Стюарт увечері 17 червня з охороною в триста чоловік перевели в Голіруд. Але тільки-но міщани повкладалися спати, сформували невеличкий загін,