Притулок пророцтв - Деніел Кіз
– Очевидно, на параді ці ісламські священні воїни народу демонструють свою рівність із чоловіками-мусульманами, – вишкірився Дуґан.
Ніздрі Ліз затріпотіли. Мабуть, вона стримувалася, щоб не кинути щось ущипливе у відповідь на його сексистське зауваження.
– То хто ці жінки? – запитав Дуґан.
– У минулому – радикальна група студентів, що брала участь у поваленні шаха Пехлеві, якого вони вважали маріонеткою ЦРУ. Коли шах втік до Сполучених Штатів, вони організували захоплення американського посольства у Тегерані й утримували заручників чотириста сорок чотири дні. Тоді Шатерник вивіз нас із країни.
– Але ж це було сто років тому, ще за президентства Картера[11]. Що їм потрібно від нас тепер?
– Після революції в Ірані вони виступили за ідею, в яку вірили, – ісламське суспільство на засадах ліберального марксизму. Аятола Хомейні їх зрадив. Захопивши владу, мулли встановили в країні теократію, засновану на законах шаріату. Студенти-моджахеди повстали проти муллів. Тоді у них було п’ятсот тисяч послідовників, однак революційна армія аятоли ув’язнила, закатувала і стратила більшу їхню частину. Ті ж чотири тисячі, що залишилися, зараз перебувають у Ашрафі, і це єдина опозиція проти влади духовенства.
– Однак в ірано-іракській війні вони стали на бік Саддама. Разом з його двоюрідним братом Хімічним Алі газовими атаками винищували курдів і болотних арабів, не лише чоловіків, а й жінок і дітей.
Вона знизала плечима.
– Вони небезпечні, але цікаві.
Огляд загонів на екрані змінили кадри заростів, а тоді – вхід у тунель. Голос пояснив:
– Це один з кількох ашрафських тунелів, через які моджахеди потрапляють до Ірану, застосовуючи партизанську тактику нападу та втечі. І саме тут Хусейн переховує значну частину біологічної зброї.
Раптом зображення зникло, та голос Шатерника вів далі:
– Тепер моджахеди володіють усією біологічною зброєю Хусейна. Спочатку вони планували переправити якусь її частину бойовикам «Хезболли» у Сполучених Штатах, та через розрив стосунків з муллами їм доводиться шукати інших союзників. Якщо вони домовляться з «Сімнадцятим листопада», то вежі-близнюки порівняно з операцією «Зуби дракона» здаватимуться легеньким зубним болем.
Ліз вимкнула монітор.
– Вибачте, вам, мабуть, боляче це чути. Я знаю, що сталося з вашою родиною.
– Мені вже легше. Якби там була зброя масового знищення, хіба б інспектори ООН її не знайшли?
– Знайшли б, звичайно, якби МЕХ дозволило їм обшукати свою базу. Однак Шатерник раніше доповідав, що на територію Ашрафу інспекторів не пустили.
– Коли я приїду до Греції, як мені з ним зв’язатися?
– Через його куратора з ЦРУ, кодове ім’я – Харон.
– Саме те, що мені треба. Перевізник із давньогрецьких міфів, який переправляє душі покійників через Стікс до пекла.
– А до цього яка ваша наступна зупинка?
– Повернусь у Цинциннаті і навідаюся до Тедеску на роботу. Подивимося, що можуть розповісти на кафедрі класичної філології про його поведінку в минулому та про стосунки з Рейвен Слейд.
– А потім?
– Вилітаю до Греції. З ким мені тут підтримувати зв’язок?
Вона зам’ялася.
– Для ФБР ви існуватимете лише як наш представник у посольстві США в Греції. Жодних інших зв’язків.
– Якщо я розгадаю послання Тедеску, мені доведеться проковтнути його разом з таблеткою ціаніду?
– У такому разі – і лише тоді – телефонуйте мені.
– Яке у вас кодове ім’я?
– Кимвал.
– Незвичне якесь. Звідки воно?
– Ліз задом наперед читається «зіл», а турецькою це означає музичний інструмент кимвал. А у вас яке ім’я?
– Я був невиїзним аналітиком, тож і кодового імені у мене не було, але, вирушаючи за моря, мабуть, варто якесь вибрати, – Дуґан задумався, тоді усміхнувся. – Якщо в нас операція «Зуби дракона», кличте мене Стоматологом.
– Хоча для ФБР ви більше не існуєте, вважайте мене чимось на зразок троса для пірнальника.
Він заглянув у її блакитні очі.
– Сподіваюся, агентко Кимвал, ви не переріжете його і не віддасте мене на поталу акулам.
– Не віддам, агенте Стоматолог, принаймні доки ви живі.
РОЗДІЛ 7
Афіни
Коли двері гардеробу відчинилися, Рейвен побачила на столі тарілку картоплі з рибою. У неї забурчало в шлунку.
Чоловік, якого всі називали Алексі, усе ще в лижній масці, відсунув для неї стілець.
– Сідай, поїж.
– З чого це раптом ти такий добрий? Це мій останній обід?
– Усе залежить від тебе.
…з’ясуй, що в нього на думці… рейвен, ти ж умієш крутити чоловіками, як хочеш…
– З яких би причин ти не тримав мене тут, я хочу, щоб ти знав: я захоплююся сильними чоловіками, які борються проти тиранів.
– Саме це я й хотів почути.
Рейвен жувала рибу, випльовуючи кістки.
– Що ще ти хочеш почути?
– Що б ти зробила, якби я тебе зґвалтував?
– На повний шлунок? Напевно, виблювала б на тебе, як на твого батька.
Його сміх лунав басовито.
Треба й далі з ним загравати.
– У тебе сексуальний сміх, однак ґвалтувати мене не доведеться. Я й так твоя.
– І що ти відчуваєш з цього приводу?
– Не знаю, доки не побачу твого обличчя.
– Я зніму маску, коли зможу тобі довіряти.
– Я ж твоя заручниця. Що я можу тобі заподіяти?
– Не треба вважати себе заручницею. Вважай себе людиною, що може допомогти пригнобленим, які страждають від американського капіталізму. Капіталісти викачують з нашої країни гроші, як вампіри, що п’ють кров своїх бідолашних жертв.
Вона поміркувала якусь мить.
– То ти комуніст.
– Марксист-ленініст. Ми вважаємо, що влада має належати народу, а не паразитам, діткам багатіїв. Америка – це імперія зла.
Рейвен відчувала на собі його пильний погляд.
…не сперечайся…
– Тепер навіть наш уряд контролюється ЦРУ, – вів далі Алексі. – Ваша преса багато чого замовчує, бо перебуває під впливом рекламників, які маніпулюють людською свідомістю.
– Маніпуляція свідомістю? Розкажи мені про це докладніше.
– Ваше ЦРУ підтримувало фашистську хунту деспотичного полковника Пападопулоса. Гіршого, ніж нацисти. Він тримав наш народ у залізних лещатах. Інакодумства не терпів узагалі. Сімнадцятого листопада 1973-го він кинув танки на студентів, що зібралися на мирну акцію протесту в Афінському політехнічному університеті. Тридцятьох одногрупників мого батька, серед яких була і його кохана, вбили. Сам же батько, його найкращий друг і ще багато хто, усього вісімсот людей, були поранені.
– Твій батько? Той, що кульгає?
– У нього протез ноги. А раніше він брав участь у марафоні. І в усьому винна твоя країна.
– Я не зовсім розумію.
– Тут ти дізнаєшся правду.
Її життя залежить від того, наскільки добре вона зрозуміє його ненависть
