Притулок пророцтв - Деніел Кіз

– Я хотів би поглянути на його кабінет.

Салінас швидко роззирнулася навсібіч, немов сумніваючись, чи правильно вона робить, тоді дістала з кишені брелок і заходилася шукати потрібний ключ. Відімкнувши двері, вона жестом запросила його досередини.

Дуґан обвів кабінет поглядом. На столі, крім бронзового бюста Зевса, не було нічого. На стіні праворуч висів великий портрет літнього чоловіка в академічній шапочці і мантії.

– Це Ясон Тедеску?

– Так.

Жінка вийняла з кишені хусточку і стерла пилюку з позолоченої рами.

Дуґан підійшов до стандартних розмірів картотеки, що стояла під стіною. Потягнув шухляду. Замкнена.

– Відчиніть, будь ласка, – Дуґан показав на брелок, який жінка тримала в руці.

– Там нічого немає.

– Як так?

– Від’їжджаючи до Греції, Ясон подарував усі свої роботи та особисті папери бібліотеці.

– Я хочу сам пересвідчитися.

Салінас заходилася перебирати ключі, знайшла потрібний, вставила в замок. Витягла всі шухляди. Вона мала рацію: там було порожньо.

– Нам не сказали, від чого він помер.

– Ви добре знали Тедеску?

– Коли він перебрався сюди з Чиказького університету, я поїхала разом з ним.

– Які у вас обов’язки?

– Як асистентка я виконувала підготовчу роботу: допомагала збирати матеріал, друкувала завдання до іспитів, узгоджувала консультації.

– У нього були улюблені студенти?

Салінас дивилася кудись поза ним.

– Єдиною, з ким у нього зав’язалися справді близькі стосунки, була Рейвен, дочка доктора Слейда.

– Наскільки близькі?

– Вона відвідувала його лекції. Крім того, Ясон був консультантом з навчальних питань і керівником дрампрограми кафедри театрального мистецтва. Я бачила всі вистави з її участю, – Салінас говорила трохи крізь зуби. – Вона – надзвичайна актриса.

– І в чому проявлялася надзвичайність?

– Коли вона виходила на сцену, інші актори відступали на другий план. Вона вживалася в кожну роль і, здавалося, дійсно ставала персонажем, якого грала. Якось аж забувалося, що це лише вистава.

– Звучить приголомшливо.

– Навіть поза сценою, на читаннях і репетиціях, Рейвен завжди була в центрі уваги, вона ніби освітлювала собою кімнату… зачаровувала, – це останнє слово Салінас наче виплюнула.

– А коли була не в центрі уваги?

– Сиділа тихо, мала пригнічений вигляд.

– То кажете, Ясон Тедеску її вчив?

Череп відвів очі.

– Швидше, скеровував. А тоді у неї стався зрив, і батько забрав її з коледжу.

– Ви бачили, як це трапилося?

– Еге ж. На першій репетиції «Лісістрати» я зрозуміла, що щось не так. Рейвен підійнялася на другий ярус і почала гукати жінкам, що знемагали від сексуальної жаги, щоб ті не віддавалися своїм чоловікам, як раптом зблідла і знепритомніла. Ясон, тобто містер Тедеску, відвів її до свого кабінету, і вони там розмовляли. Відтоді ні я, ні Ясон більше не бачили Рейвен, а потім її батько перевівся в Афіни.

– Містер Тедеску коли-небудь розповідав, чому виїхав з Греції?

– Ясон навчався на останньому курсі Афінського політехнічного університету, коли сили хунти вчинили розправу над його товаришами. Він отримав травму голови і поїхав до Штатів на лікування. Згодом отримав студентську візу і продовжив навчання тут.

– Він багато подорожував?

– Дуже, їздив по всій країні, читав лекції, відвідував грецькі громади, збирав матеріал для своєї книги «Греки в Америці».

Ага, а заодно і мережу сплячих агентів організовував.

Дуґан вирішив ризикнути.

– Може, це вас потішить: коли він помирав у Афінах, Рейвен була поряд.

У її запалих очах нічого не можна було прочитати.

– Як таке можливо?

– Під час лекції містеру Тедеску стало зле, і колега привіз його до Афінської психіатричної лікарні, а в той час там перебувала Рейвен. Він спробував її задушити. Потім його застрелили терористи, які захопили лікарню.

Обличчя Салінас залишалося непроникним, та вона знову схрестила свої кістляві руки.

– Він був немов дельфійський оракул. Завжди ставився до неї, ніби до своєї верховної жриці.

У її голосі чулася заздрість, у цьому не було жодного сумніву.

– Дякую, що приділили мені час, міс Салінас. Я піду до бібліотеки, перегляну папери Тедеску.

– Це неможливо, агенте Дуґан.

– Чому?

– У разі смерті Ясон призначив мене розпорядницею своїх робочих документів. Виконуючи його волю і оберігаючи таємницю його пророцтв, я надіслала їх до архіву Національної бібліотеки Греції у Афінах.

– Що ж, я й сам збираюся до Афін, тож ознайомлюся з ними там.

Вона заклякла на місці.

– За його бажанням я додала пункт, згідно з яким папери будуть закриті для доступу протягом десяти років. Потім буде дозволено вивчати їх лише класикам та історикам.

Міркуючи над її словами, Дуґан сперся на одну з порожніх картотечних шафок. Вона перехилилась, і з-під неї вистромився краєчок якогось папірця.

Він підібрав зім’ятий аркуш і розгладив у руках. Вгорі був заголовок: ОПЕРАЦІЯ «ЗУБИ ДРАКОНА», трохи нижче підзаголовок ЩО, а ще нижче два написаних рукою рядки. Деякі слова було повикреслювано і переписано кілька разів. Дуґан прочитав уголос:

«Повільна смерть тиранським силам зла

В тунелях наших зріє. Іншалла…»

– Маєте якесь уявлення, що це таке?

Від її раптового поруху Дуґан підвів очі. У руках Салінас стискала бронзовий бюст Зевса. Очі черепа палали. Дуґан розвернувся, намагаючись відбити удар.

Надто пізно.

Вибух болю. Усе попливло. Затуманилося. Потім темрява…

РОЗДІЛ 9

Афіни

Доктор Мартін Кайл помахав публіці, що зібралася послухати його лекцію у Національній бібліотеці Греції і тепер аплодувала стоячи. Погладжуючи свою вандейківську борідку, він вийшов з-за кафедри і попрямував до столу, де став підписувати примірники своєї нової книжки «Юнгіанський аналіз культів, що вбивають».

Коли зал майже спорожнів, він відкинувся на стільці і попустив вузол краватки. До нього наблизилися два грецькі офіцери, підтримуючи попід руки третього, літнього чоловіка з чорною пов’язкою на правому оці.

– Докторе Кайл, я капітан грецької поліції Гектор Еліаде, спецгрупа з питань боротьби з тероризмом, – його глибокий голос луною розносився майже безлюдним залом. – Мені надзвичайно сподобалася ваша лекція. Ви б нам дуже допомогли, якби погодилися відповісти на кілька запитань.

– Стосовно чого?

– Наскільки близько ви були знайомі з Ясоном Тедеску?

– Ми обоє викладаємо у Вейбриджському університеті в штаті Огайо. Минулого тижня я відвіз його до лікарні. А до чого це все?

– Тут я ставлю питання, докторе Кайл. Чому ви відвезли його до психіатричної лікарні?

– Він сам попросив. Вона розташована найближче до академії. Ясон читав доповідь про загадки стародавніх Греції та Риму, а одразу ж після неї йому стало зле. Як він почувається зараз?

– Про які грецькі загадки йшлося?

– Про стародавні, найдокладніше він зупинився на легенді про Гомера,