Мандри Гуллівера - Джонатан Свіфт
Єгу — змалечку надзвичайно моторні, і мені тільки один раз пощастило впіймати трирічного самця. Я пестив його й усіма силами старався заспокоїти, але мале так верещало, дряпалось і кусалося, що я мусив випустити його. І це було вчасно, бо на гомін прибігло ціле стадо дорослих, але бачачи, що дитинча не постраждало (воно тим часом утекло), і, вгледівши неподалік гнідого огиря, вони не насмілилися підійти ближче. Я помітив, що тіло молодого єгу тхне дуже погано, і сморід його нагадує запах чи то тхора, чи то лисиці, тільки куди неприємніший. Я забув згадати ще одну деталь (думаю, читач вибачив би мені, якби я проминув її зовсім). Поки я тримав на руках це паршиве гадюченя, воно обкаляло мені своїми поганими, рідкими, жовтими екскрементами весь одяг. На щастя, тут же був ручаєць, де я помився чисто, як міг, хоч не наважився з'явитися до господаря, доки одяг мій не провітрився зовсім.
Скільки я міг помітити, єгу з усіх тварин найменше здібні до виховання. Максимум, чого їх можна навчити, це — носити або возити важкі речі. Але я гадаю, що головною причиною цього є їхня впертість, бо їм вистачає розуму на хитрування, ошуканство та помсту. Вони — витривалі й дужі істоти, але боягузи, і через це нахабні, в'їдливі та жорстокі. Помічено, що червоно-руді єгу обох статей злосливіші й похітливіші за решту їх, зате вони дужчі й більш роботящі.
Тих єгу, що працюють в їхньому господарстві, гуїгнгнми оселяють у спеціальних хлівах коло панського будинку. Решту ж вони виганяють у поля, де єгу викопують із землі коріння, їдять різне зілля, розшукують падло, а подеколи ловлять тхорів або люхімусив (порода польового пацюка) і жадібно пожирають їх. Своїми пазурами вони виривають по узгір'ях глибокі нори і живуть там поодиноко. Нори самиць — трохи більші, бо в них живуть ще двоє або троє малят.
Усі вони змалку плавають, як жаби, і можуть довго бути під водою, де ловлять рибу, яку матері приносять потім своїм дітям. Читач, сподіваюся, дозволить мені розповісти у зв'язку з цим одну пригоду.
Якось я пішов погуляти з моїм опікуном — гнідим огирем. Надворі була надзвичайна спека, і я попросив його дозволити мені покупатись у річці, що текла поблизу. Він згодився. Я миттю роздягся голий і спокійно ввійшов у воду. За піщаним горбком випадково стояла тоді молода самиця-єгу. Вона бачила всі мої рухи і, запалившися хіттю (так гадали ми з огирем), швидко підбігла до берега і кинулась у річку за п'ять ярдів від того місця, де я купався. Ніколи за життя свого не лякався я так. Огир, не підозрюючи ніякого лиха, щипав траву неподалік. Вона обійняла мене найогиднішим способом. Я закричав на весь голос, огир галопом примчав до мене, після чого вона дуже неохоче розчепила свої руки, вихопилась на протилежний берег, і там стояла та, виючи, дивилась на мене, поки я вдягався.
Ця пригода дуже розважила мого господаря та його родину і вельми образила мене. Тепер я не міг уже заперечувати, що я — справжній єгу, кожною частиною мого тіла, коли самиця їхня відчула природний потяг до мене, як до одного зі своїх. Та й волосся її було не руде (мабуть, це виправдувало б до певної міри її трохи ненормальні апетити), а чорне, як тернина. Обличчя її було не таке вже гидке, як у решти її родичів, і мала вона, я гадаю, не більш як одинадцять років.
Я прожив у цім краї три роки, і читач, певно, сподівається, що на зразок інших мандрівників, я подам йому опис звичаїв та побуту тубільців, які, справді, були головним предметом моїх дослідів.
Благородні гуїгнгнми мають від природи нахил до всіх чеснот і не уявляють собі, як то розумна істота може робити щось зле. Отже, головне правило в них це — культивувати розум і керуватися лише ним. Розум для них — не проблематичне начало, як у нас, де його використовують, аби захищати дві цілком протилежні думки, але вражає безпосередньою переконливістю, як воно й має бути там, де він не змішаний із пристрастю чи інтересом і не затемнений або знебарвлений ними. Згадую, як важко було мені пояснити моєму господареві значення слова «думка» або можливість заперечувати яке-небудь твердження, бо розум учить нас заперечувати чи твердити лише те, чого ми певні, а поза такою певністю ми не можемо ні твердити, ні заперечувати. Отже, суперечки, спірки, дискусії, обстоювання неправильних або непевних тез, це — лиха, яких не знають серед гуїгнгнмів. Так само, коли я намагався пояснити йому різні наші системи натурфілософії, він тільки сміявся з того, що тварина, яка претендує на розум, може пишатися тим, що знає думки інших людей і в таких питаннях, де це знання, коли б воно й було безсумнівним, не може мати ніякої користі. Тут він цілком згоджувався з Сократовими думками, як переказує їх Платон, і, наводячи цей факт, я, мабуть, роблю найбільшу честь цьому королю філософів. Відтоді я часто міркував про те, які спустошення вчинила б ця доктрина по бібліотеках Європи і скільки закрила б стежок до слави в ученому світі.
Головні чесноти вдачі гуїгнгнмів — непохитність у приязні та доброзичливість, і їх вони не обмежують певними об'єктами, а поширюють на всю їхню расу. Чужинець із найвіддаленішої частини краю приймається ними так само, як і найближчий сусід, і, приходячи в господу до першого-ліпшого гуїгнгнма, кожен почуває себе, як удома. Вони надзвичайно скромні та ввічливі, дарма що не обізнані ні з якими церемоніями. Вони не розбещують своїх дітей, а виховують їх виключно за правилами розсудливості. І я помітив, що мій господар ставився до дітей сусіда не менш прихильно, ніж до своїх власних. Вони кажуть, що природа вчить любити всіх однаково, і лише розум, розрізняє осіб за ознакою рівня їхньої доброчесності.
Мати родини в гуїгнгнмів, народивши по одній дитині кожної статі, не має більше зносин із батьком за винятком дуже рідких випадків утрати когось з потомства; тоді вони знову спаровуються. Якщо ж таке нещастя скоїться з особою, дружина якої не може вже завагітніти, тоді одного з дітей віддає їм інше подружжя, а саме спаровується, доки мати не завагітніє знову. Така пересторога конче потрібна, щоб запобігти перенаселенню країни. Але гуїгнгнми нижчої породи, яких виховують на слуг, не так суворо обмежені в цьому: їм дозволяють
