Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

Було чути, як наглядач щось бурмоче про завтрашній полковий рапорт.

— Знову самі, — сказав однорічник, — тепер, поки ще ми не полягали спати, я хочу кілька хвилин присвятити повчальній лекції про те, як день у день зростають зоологічні знання старшин і офіцерів. Щоб за всяку ціну виховати новий людський матеріал для війни, свідоме гарматне м’ясо, треба докладно вивчити природознавство або книгу «Джерела господарського добробуту», видану видавництвом Кочого, де кожний рядок пересипаний словечками: «худоба», «кабан», «свиня».

Останнім часом бачимо, проте, як наші прогресивні військові кола запроваджують нові назви для рекрутів. В одинадцятій роті капрал Альтгоф уживає слова: «енгадінська коза»; єфрейтор Мюллер, німець, учитель з Кашперських гір, називає рекрутів «чеськими смердюхами», фельдфебель Зондернуммер — «волячою жабою», «йоркширським кнуром» і кожному рекрутові обіцяє вичинити шкуру. При цьому виявляє такі професійні знання, немовби походить з родини чучельників. Військові начальники намагаються прищепити всім любов до батьківщини, керуючись у цьому особливими допоміжними засобами, такими, як дике ревіння, танець навколо рекрутів та войовниче гарчання, що нагадує африканських дикунів, які збираються здерти шкуру з невинної антилопи або приготувати шинку з місіонера, призначеного на обід. Німців це, безумовно, не стосується. Якщо фельдфебель Зондернуммер каже «заубанде»[99], він завжди негайно додає «die tschechische»[100], щоб німці не образились і не прийняли цього на свою адресу.

При цьому всі підстаршини в одинадцятій роті дико поводять очима, немов нещасний собака, що пожадливо проковтнув намочену в олії губку і вона застряла йому впоперек горла. Одного разу я чув розмову єфрейтора Мюллера з капралом Альтгофом щодо дресирування ополченців. У цій розмові раз по раз чути було такі слова: «Ein Paar Ohrfeigen»[101]. Я думав спочатку, вони посварилися і розпадається німецька військова єдність, але я здорово помилився. Насправді йшлося тільки про солдатів.

«Коли така чеська свиня, — повчав добродушно капрал Альтгоф, — не навчиться і після тридцятого «nieder»[102] стояти рівно, як свічка, то зацідити йому кілька разів у пику — для нього мало. Ти його гарненько садони кулаком у живіт, а другою рукою насунь шапку на самісінький ніс і скажи: «Kehrt euch!». А коли він обернеться, вгати йому ногою в сідницю, тоді побачиш, як він почне виструнчуватись і як прапорщик Дауерлінг реготатиме».

Тепер, друже, мушу вам дещо сказати про Дауерлінга, — провадив однорічник. — Про нього рекрути з другої роти розповідають неймовірні історії — достоту так, як, скажімо, якась самітна бабуся на фермі поблизу мексиканських кордонів розповідає чудеса про подвиги відомого мексиканського бандита. Дауерлінг має славу людожера, антропофага з австралійських племен, які пожирають представників інших племен, що попали їм до рук. Його кар’єра блискуча. Невдовзі після його народження нянька впала разом з ним, і малий Конрад Дауерлінг ударився тім’ячком. Ще й до сьогодні на його голові лишилося таке сплющення, немовби на північний полюс напоролася комета. Всі сумнівалися, чи може з нього щось вийти, оскільки він переніс струс мозку; лише батько, полковник, не втрачав надії і запевняв, що йому це зовсім не може пошкодити, бо, річ ясна, молодий Дауерлінг, коли виросте, вибере собі військову професію. Молодий Дауерлінг після жорстоких боїв з чотирма класами нижчої реальної школи (він учився екстерном, причому слід зауважити, що один його домашній учитель передчасно посивів і з’їхав з глузду, а другий хотів стрибнути від розпачу з вежі святого Стефана у Відні) вступив до Гайнбурзького кадетського корпусу. Там ніколи не звертали уваги на попередню освіту, бо австрійським кадровим офіцерам це загалом зайве. Військовий ідеал вбачали лишень у грі в солдатиків. Освіта облагороджує душу, а це в армії зараз нікому не потрібне. Чим офіцери грубіші, тим краще.

Кадет Дауерлінг не виявляв здібностей навіть у тих дисциплінах, які кожен інший хоч і з бідою, а засвоював. І в кадетському корпусі видно стало наслідки того, що Дауерлінг у молоді роки вдарився голівкою. Його відповіді на іспитах відзначалися такою дурістю і були такі по-ідіотському заплутані, що вважалися просто класичними. Через це професори корпусу інакше не називали його, як «unser braver Trottel»[103]. Своєю блискучою обмеженістю він подавав безсумнівні надії, що за кілька десятків років попаде в Терезіанську військову академію {110} або у військове міністерство.

Коли спалахнула війна і всіх молоденьких кадетиків зробили прапорщиками, Дауерлінг потрапив у список гайнбурзьких вискочнів і таким чином дістався до дев’яносто першого полку.

Однорічник набрав повітря й продовжував розповідь:

— Коштами військового міністерства вийшла книжка «Drill, oder Erziehung»[104], з неї Дауерлінг вичитав, що на солдатів треба наводити жах, бо від ступеня жаху залежить успіх муштри. Виходячи з цього принципу, він справді досяг неабияких успіхів у своїй роботі. Щоб не чути його вереску, солдати цілими ротами подавали рапорти про хворобу. Та це не мало успіху. Той, хто заявляв, що він хворий, діставав три дні versharft[105]. До речі, ви знаєте, що таке «посилений арешт»? Цілий день вас ганяють по плацу, а на ніч замикають у карцер. Це й було причиною того, що в роті Дауерлінга не було хворих. Всі хворі з його роти сиділи в карцері. На плаці Дауерлінг завжди дотримується вільного казарменого тону, який починається словом «свиня», а кінчається дивною зоологічною загадкою «свинячий пес». Водночас він дуже ліберальний. Залишає солдатові право вибору. Наприклад, він каже: «Вибирай, слоне: або кілька разів у морду, або три дні посиленого арешту». Якщо хтось обирав арешт, то все ж на додачу діставав ще двічі в морду, причому Дауерлінг завжди пояснював: «Ти, боягузе, боїшся за своє рило, а що будеш робити, як заграє важка артилерія?»

Одного разу, вибивши якомусь рекрутові око, він висловився так: «Pah, was fur Geschichten mit einem Kerl, muss so wie so krepieren»[106].

Так само говорив і фельдмаршал Конрад фон Гетцендорф {111} : «Die Soldaten mussen so wie so krepieren»[107].

Улюбленим і дуже успішним засобом Дауерлінг вважає лекції, на які він скликає солдатів чехів. Він розповідає їм про військові завдання Австрії, пояснюючи при цьому загальні основи військового виховання від «шпанглів» аж до шибениці або розстрілу. Одного разу на початку зими, ще до того як я потрапив у лазарет, ми