Звіяні Вітром (том 1) - Маргарет Мітчелл

Він вийшов у темний хол і підняв капелюха, якого був скинув при вході.

- Побачимось у неділю за обідом,- мовив він наостанку, безгучно причиняючи за собою двері.

Скарлет встала о пів на шосту, ще поки челядники не прийшли з заднього двору готувати сніданок, і спустилася на перший поверх, де панувала суцільна тиша. Джералд уже прокинувся й сидів на канапі, затиснувши руками розпухлу голову, наче збирався роздушити її в долонях. Коли ввійшла дочка, він крадькома зиркнув на неї. Але очі йому так сильно боліли, аж він зойкнув.

- Доб’ранку! .

- І ладно ж ти повівся, тат,-^- лютим пошептом почала Скарлет.- Прийшов додому глухої ночі й перебудив усіх сусідів гучним співом.

- Я співав?

- Співав! Горлав “Плач по Еммету” на весь голос.

- Ніч-чого не пам’ятаю.

- Зате сусіди запам’ятають до смертної години, і тітонька Дріботуп, і Мелані.

- Мати Божа! - застогнав Джералд, насилу проводячи набряклим язиком по пересохлих губах.- Тільки те й пам’ятаю, що ми сіли грати.

- Грати?

- Цей же лайдак Батлер похвалявся, що він найкращий покерист на весь…

- І скільки ти програв?

- Чого б це? Я виграв, де ж пак! Чарочка-друга мені завше помагає у грі.

- А глянь-но в гаманець.

Таким повільним рухом, наче це завдавало йому нестерпного болю, Джералд дістав з кишені гаманця й розгорнув.

Там було порожньо, і очі у Джералда розширились у німому подиві.

- П’ять сотень доларів,- ознаймив він.- Це ж я мав дещо придбати для місіс ОТари з товарів, доставлених крізь блокаду. А тепер навіть на дорогу додому не лишилося.

Поки Скарлет з обуренням дивилась на порожній гаманець, їй зблиснула одна думка і враз почала набирати конкретних обрисів.

- Тепер мені в цьому місті навіть голову буде соромно підвести,- почала вона.- Ти ж осоромив нас усіх.

- Помовч, кицюню. Не бачиш - у мене голова тріщить?

- Повернутись додому п’яним, та ще у товаристві цього капітана Батлера й дерти горло на всю вулицю, а на додачу всі гроші розтринькати!

- Він надто добре грає в покер, як на джентльмена. Він…

- І що мама скаже, коли дізнається?

Джералд з острахом підвів голову на Скарлет.

- Але ж ти не розповіси матері, не будеш її тривожити, правда?

Дочка тільки мовчки стиснула губи.

- Подумай лишень, яка це буде для неї прикрість - вона ж така квола здоров’ям!

- І ще згадай, тат, як ти тільки-но вчора ввечері казав, нібито я зганьбила родину! І все через якийсь нещасний танець, що я станцювала ради грошей для поранених! Я не можу, я зараз заплачу!

- Ой, не треба! - заблагав Джералд.- Моя бідна голова цього не витримає, вона вже й так мало не лусне.

- А ти казав, що я…

- Ну годі, кицюню, годі, не май серця на свого бідного тата, він зовсім того не думав, що говорив, він на тому не знається. Я знаю, що ти вихована дівчинка, ти хотіла, щоб якнайкраще.

- І ще погрожував з ганьбою забрати мене додому.

- Ні, любонько, я б цього не зробив. Це тільки щоб настрахати тебе. Але ж ти не скажеш мамі за гроші, коли вона й без того заклопотана, що маємо такі великі видатки?

- Ні, не скажу,- навпростець заявила Скарлет,- якщо дозволиш мені залишитись тут і поясниш мамі, що то все старі пліткарки понавигадували.

Джералд жалібно подивився на власну дочку.

- Але ж це чистісінький шантаж.

- А хіба сьогодні вночі був не чистісінький бешкет?

- Ну що ж, забудьмо це все,- запобігливо мовив батько.- А як ти гадаєш - чи не знайдеться в домі у такої благородної старої дами, як міс Дріботуп, ковточка бренді? А нехай йому сто чортів!..

Скарлет обернулась і навшпиньки пройшла через притихлий хол до їдальні, де зберігалася пляшка бренді, яку вони з Меллі називали поміж себе “непритомною пляшкою”, бо Дріботуп щоразу відпивала звідти ковток, коли в неї завмирало серце (чи то так їй здавалося) і її брали млості. Обличчя Скарлет сяяло тріумфом, і вона зовсім не відчувала докорів сумління, що так непорядно повелася з батьком. Тепер Джералд обстане за нею, коли ще якась інша пащекуха надумає написати щось Еллен. А сама вона залишиться в Атланті й робитиме майже все, що захсче. адже на легкодуху Дріботуп можна зовсім не звал ати. Скарлет відімкнула погрібець і на хвильку застигла на місці, притиснувши до грудей пляшку зі склянкою.

В уяві її постав довгий ряд приємних видив: пікніки над шемрітливими водами Персикового струмка й біля підніжжя Кам’яної гори, прийоми й бали, пообідні танцюльки, прогулянки в колясках, людні вечері проти неділі. В усьому цьому вона тепер братиме участь, вона буде в осередді всіх розваг, оточена увагою чоловіків. А чоловіки тепер так легко залюбляються, коли тільки хоч трошки прислужишся їм у шпиталі. Тепер уже й шпиталь менше її нудитиме. Шпитальні хворі такі піддатливі на жіночі чари! Котра тямуща з дівчат, то може струшувати їх собі до ніг, як зрілі персики з дерев у Тарі, коли досить лише легенько шарпонути деревце.

Скарлет повернулася до батька з живлющим напоєм, дякуючи Богові, що відома своєю витривалістю голова Джералда ОТари цим разом не витримала запійного випробування, і лише в цю мить їй раптом подумалось: а чи не доклав свідомо до цього руку Рет Батлер?

РОЗДІЛ XI

Котрогось пополудня наступного тижня Скарлет повернулася із шпиталю втомлена й обурена. Простоявши півдня на ногах, вона, коли перев’язувала пораненому руку, присіла до нього на ліжко, і місіс Меррівезер гостро вичитала їй за таку фамільярність. Тітонька Туп і Мелані в найкращих своїх капелюшках саме були на ганку, а з ними Вейд і Пріссі, готові вирушити з черговим візитом до знайомих. Скарлет, пославшись на те, що через втому не може поїхати з ними, піднялася до себе в кімнату.

Коли останній скрип коляски завмер удалині й стало ясно, що в домі нікого з родини вже нема, вона тихенько прошмигнула до спальні Мелані й замкнулася зсередини. То була простенька й затишна дівоча кімнатинка, залита скісним промінням надвечірнього сонця. Иа підлозі, натертій до блиску, лежало кілька яскравих клаптюватих килимків, і ніяких оздоб не було на побілених стінах, лише в одному кутку Мелані влаштувала щось подібне до вівтаря.

Тут під стягом Конфедерації, що складками спадав додолу, висіла шабля з позолоченим руків’ям,