Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго
У той час отара втішалася буйною пашею в долині Аялонській, між містами Ґезер та Емаус. В Емаусі Ісус спробував заробити трохи грошей, щоб купити потрібне йому ягня, але дуже швидко зрозумів, що після річного навчання ремеслу пастуха він утратив навички до будь-якої іншої праці, зокрема й теслярської, в якій через брак часу для навчання він теж нічого особливого не досяг. Тож він покинув Емаус і пішов до Єрусалима, поринувши в міркування про своє нелегке життя, бо купити собі ягня, як ми вже знаємо, він не міг, красти він не хотів, і було б справжнім чудом, якби на тій дорозі з Емауса йому пощастило натрапити на ягня загублене. Там не бракувало цих невинних створінь, яких або вели за собою на мотузці, обмотаній навкруг шиї, або, якщо хазяїн був жалісливий, несли на руках, вони уявляли собі у своїх маленьких головах, що їх вивели на прогулянку, а тому були збуджені, неспокійні, хотіли все знати, а що не могли ставити запитання, то дивилися на все широко розплющеними очима, так ніби зором можна пізнати світ, який складається зі слів. Ісус сів на камінь біля дороги, думаючи про те, як розв’язати матеріальну проблему, що перешкоджала йому виконати свій духовний обов’язок, було б марно, звісно, сподіватися на те, що на дорозі з’явиться ще один фарисей або той самий, якщо такі добрі вчинки він зробив своєю повсякденною практикою, і запитає в нього: Тобі потрібне ягня? — як ото колись запитав: Їсти хочеш? Того разу Ісусові не довелося просити, щоб йому дали, тепер же він просить, не маючи найменшої певності, що йому дадуть. Він уже простяг руку, тобто набув пози, що не вимагає пояснень і є такою красномовною, що ми, як правило, намагаємося відвести від неї очі, як відводимо очі від відкритої рани або від непристойного видовища. Кілька монет таки впали в наставлену ківшиком долоню Ісуса, кинуті руками менш неуважних подорожан, але їх було зовсім мало, і якби скласти гроші, які він уже мав, і ті, які йому дали, то їх не вистачило б навіть на половину ягняти, а кожному відомо, що Господь приймає на свої вівтарі лише пожертви без жодного ґанджу, навіть мови не може бути, щоб принести Йому тварину сліпу, калічну або хвору, коростяву або з бородавками, і можна уявити собі, який скандал вибухнув би у Храмі, якби ми віддали на пожертву лише задню частину туші або тушу з розчавленими, розтрощеними чи то відірваними яйцями — у такому разі не випадає сумніватися, що нас би вигнали із Храму втришия. Хай там як, а ніхто не здогадався запитати хлопця, з якою метою він збирає гроші, доти, доки не підійшов до нього старий чоловік із довгою білою бородою, залишивши позаду свою численну родину, яка з пошани до свого патріарха зупинилася посеред дороги, щоб його зачекати. Ісус подумав, що зараз йому впаде в долоню ще одна монетка, але помилився. Старий запитав: Ти хто? — і хлопець підвівся, щоб йому відповісти: Я Ісус із Назарета. У тебе нема родини? Є. Чому ж ти тоді не з нею? Я прийшов в Юдею, щоб найнятися пастухом, і це був брехливий спосіб сказати правду або сказати правду, яка послужила б брехні. Старий подивився на нього з виразом невдоволеної цікавості й після короткої мовчанки запитав: Чому ж ти просиш милостиню, якщо маєш роботу? Я працюю за харчі й не маю грошей, щоб купити ягня для пасхальної пожертви. Тому ти й жебраєш? Так. Старий підкликав одного з чоловіків свого гурту: Дай ягня цьому хлопцеві, ми купимо собі інше, коли прийдемо до Храму. Вони вели за собою шістьох ягнят на одній мотузці, чоловік відв’язав останнє й підвів його до старого, і той сказав: Ось тобі ягня, щоб і ти міг ушанувати Господа на Пасху своєю пожертвою, і, не чекаючи слів подяки, приєднався до своєї родини, яка зустріла його усмішками та оплесками. Ісус подякував уже тоді, коли вони відійшли далеко й не могли його чути, й невідомо з якої причини дорога від останнього повороту й до наступного стала зовсім безлюдна, на ній залишилися лише ці двоє, хлопець і ягня, що нарешті зустрілися на дорозі з Емауса в Єрусалим завдяки доброті старого юдея. Ісус тримав кінець мотузки, на якій було прив’язане ягня, тваринка подивилася на свого нового хазяїна й подала голос, промовила тоненьке й тремтяче «ме-е-е» — так уміють мекати лише ягнята, приречені померти в дитинстві, бо такими вони більше до вподоби богам. Працюючи пастухом, Ісус тисячі разів чув це мекання, і тепер воно так сильно зворушило його серце, що його опанувало відчуття, ніби всі його члени розтікаються від жалості, адже він тепер був, як ніколи не був раніше, володарем життя і смерті іншого створіння, цього білого ягняти, незаплямлено чистого, яке не мало ані власної волі, ані власних бажань, яке підіймало до нього свою цікаву й довірливу мордочку; коли воно мекало, було видно його рожевий язичок, рожевими всередині були і його вуха, прикриті ніжним пушком, рожевими були й нігті на ногах, яким ніколи не судилося затверднути і стати ратицями — саме під такою назвою вони відомі людям. Ісус погладив ягня по голівці, а воно у відповідь підняло її й тицьнулося йому в долоню вологим носиком, від чого його пройняло тремтіння. Чари розсіялися так само вмить, як і виникли, й у глибині дороги, з боку Емауса, замайоріли туніки, загойдалися сакви й торбини, і з’явилися інші прочани з іншими ягнятами, які йшли, вимахуючи патерицями та співаючи славослів’я Господу. Ісус узяв своє ягня на руки, мов дитину, й рушив у дорогу.
Він не був у Єрусалимі від того далекого дня, коли приходив туди, щоб з’ясувати, яку ціну мають його провина і його каяття і як їх треба терпіти, чи поділивши на частини, як ділять спадщину, чи прийнявши їх у їхній цілості, як приймає кожен із нас свою смерть. Натовп на вулиці скидався на потік брунатної багнюки, що вливався на великий майдан перед крутими сходами, що вели
