Калейдоскоп часу - Лариса Володимирівна Денисенко
«Ви собі не уявляєте, яке для нас щастя, що ви знайшли одне одного. Ви і Антон». – «Ось як звуть Казанову – Антон, – подумала я. – Зватиму його Тошка». «Раніше він зустрічався з дуже небезпечною дівкою, хвойдою з-під Білої Церкви. Вона відразу кинула оком на наші родинні цінності. А родинні цінності не така річ, щоб віддавати бозна-кому. А вона така пронозлива потвора, загарбниця, практично захомутала нашого бідного хлопчика, плакала, що вагітна, що жити їй нема де. А в нас що, гуртожиток чи ОХМАТДИТ?» Я кивала зі співчуттям. А сама думала, що не дай Боже кому-небудь потрапити до такого ОХМАТДИТу. «Нам потім яйця йому довелося крутити», – почула я голос Альбіни. «Перепрошую?» – «Яйця йому крутили». – «Допомогло?» – поцікавилася я. – «Були б свіжі яйця – допомогло б. Але де їх знайти з такою екологією? Попустило його, навіть із такими яйцями, якби не крутили, було б гірше».
«Ви ж маєте на увазі… ееее… курячі?» – зовсім безпорадно запитала я. «Звісно, дитино. Але я розумію вашу стурбованість, бо з такою екологією ні в яких яйцях не можна бути впевненим», – Галя наблизилася та прошепотіла у вухо: «Найголовніше, Олександро, ретельно прасувати труси, як слід випрасувані труси – запорука здорових яєць, ви вже довіртеся мені, скільки я перебачила, перепрасувала». Узагалі-то ніколи за все моє життя об мене не терлися цицьками жінки. Переважно коти спинами по ногах і чоловіки чим доведеться по чому доведеться в громадському транспорті. Галя з Альбіною безсоромно терлися об мене цицярами, особливо сподобалися їм мої плечі. Це було дивне, незвичне та неприємне відчуття.
«Ми ж будемо телефонувати одна одній, дитинко?» – притискувалася лівою цицькою до мене Галя. «Може, наступних вихідних влаштуємо родинний виїзд на природу? Ваші батьки люблять природу?» – праворуч притискалася Альбіна. «Тільки обов’язково біля води. Там мій голос лунає так проникливо…» – засопранила десь поруч Орися.
Нарешті все це скінчилося, ковток свіжого повітря й заднє сидіння таксі. «Нормально все відбулося. Дякую, – прошекерявив Тошка. – У разі чого домовимося, але певний час вони мені не будуть дошкуляти».
Я думала, що ніколи їх більше не побачу. Казанова нам не телефонував. «Ти бач, яка потвора, економна наволоч», – говорив мій чоловік. На згадку про родинні цінності Хазановичів мені залишилися спогади про чоловіка, який пропиячив двісті баксів наступного ж дня, а ще маленька коробка від фотоплівки, у яку Галя поклала свою цілющу мазь. «Це для хорошого кольору обличчя, дитинко, та від мозолів». Начинням коробочки я лякала подружок.
Галю я упізнала відразу, щойно почула її своєрідний голос: «Моя дівчинка потребує найкращого перекладача». – «Галино Альбертівно, люба моя, не хвилюйтеся, ось Олександра Володимирівна – це та людина, яка надасть вам якісну та професійну допомогу», – гуркотів Марлен. Він любив підлабузнюватися до крупних жінок напівпохилого віку.
«Чудово, божественно, ми так втомилися в цій нерівній боротьбі! Відомо, що Аля – найкраща наречена для нього, але там така конкуренція, ще б пак! Він заможний американець, і всі маргінальні хвойди повилазили зі своїх смердючих говноселищ і почали йому писати, а він на такий попит не сподівався, ще б пак, старе доробло, а тут купа молодих дівок, що й у рота залюбки візьмуть, і свій охоче прикриють, як що не так. Але я не дозволю всім цим селючкам зазіхнути на наші родинні цінності. Їх буде покарано. Та це згодом, а поки мені треба, щоб ви підготували листа до цього старого покидька Дугласа досконалою англійською. Так, а це що таке?» – Галя вирячилася на мене. Потім почала озиратися. – «Ні, це вже нестерпно. Мені присягаються, що це найкраща перекладацька контора в місті, і що я бачу? Чого ви мовчите, Марлене, чого ви мовчите? Ви думаєте, що це вам минеться, що я це проковтну, що ви тут граєтеся в театр? В шапіто? Що це? Ви пропонуєте мені послуги посередніх акторок. Та хто їм дозволив гратися у професійних перекладачів? Я вимагаю негайних та ґрунтовних пояснень! Та ви з глузду з’їхали, пропонуєте мені це, та вона ледь не пошила у дурні мого бідного сина, вона знехтувала нашими родинними цінностями! Та її батьки все життя тиграм хвости крутили, ви хоча б це знаєте? Ви диплом її бачили? То що там написано, га? Адже вам однаково, так? Аби вродлива пика та симпатична дупка, так? Вам усе це не минеться!»
Того дня всі мої співробітники дізналися про мене багато нового. Навіть Марлен перелякався, коли почув, що після мене сину Галини довелося крутити яйця. Галина Альбертівна пішла геть, вона була ображена та нічого не розуміла. Хоча акторка, яка зображає із себе перекладачку, – явище значно більш природне, ніж перекладачка, що зображає акторку. Але про це вона не дізналася. А якби й дізналася – не повірила б. Тому що вся ця історія абсолютно не вписується в родинні цінності Хазановичів.
Протягом цієї історії я сміявся. Зараз сміялася і Шу, коли ж вона розповідала, то намагалася бути серйозною. «Такі справи», – сказала вона. «Ти його покинула, свого чоловіка?» – «Довелося. Я не така сильна, як мені здавалося на початку. Усе завершилося сумно, я просто зробила крок і залишила його на підлозі. Звісно, що ми продовжуємо спілкуватися. У нього молода дружина, і він кинув пити. Вона змогла це подолати, а я – ні». – «Ти шкодуєш, тобі соромно?» – «Було. Уже минулося. Можна нескінченно жаліти, а він би продовжував пити – я не надихала його на тверезе життя». – «Я іноді думаю, що міг би допомогти Аделіні». – «А вона хіба просила тебе про допомогу?» – «Ні. А ще я думаю, чому вона взяла
