Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня
Одежа. Штани й куртка, кепка чи капелюха – це зрозуміло. Чоботи – дві пари: одні чоботи шкіряні – ходити по сухому, другі чоботи гумові – ходити по мокрому. Взимку до двох пар чобіт беруться ще й повстяники. Плащ-палатка. Для полювання взимку – білий халат, для полювання влітку – зелений халат, для полювання восени – кілька халатів різного кольору, залежно від того, де полюватимете, чи на полі, чи в лісі, чи на лузі.
Все це, як ви вже й самі догадуєтесь, потрібно для маскування.
Спальний мішок – спати.
Рукавиці, щоб руки не мерзли.
Накомарник, щоб комарі не кусали.
Коли ж ви не побажаєте тягти з собою спальний мішок та накомарник, візьміть із собою невеличкий розбірний мисливський будиночок, з розкладним ліжком – дуже зручна штука: і виспатись єсть де, і негоду перебути єсть де.
Щоправда, можна збудувати замість розбірного будиночка звичайнісінький курінь, але тоді візьміть із собою метрів з десяток непромокальної матерії покрити зверху курінь, щоб під час дощу курінь не протікав.
Мисливець, як відомо, весь час ходить, – бережіть ноги, щоб не намуляти їх.
Найкраще від намуляння ніг – частіше мити ноги.
Для цього ви берете з собою емальовану велику миску, мило й рушника.
Помили ноги – намастіть їх вазеліном, або ланоліном, або кремом «Сніжинка». Потім припудріть тальком: всі ці «антинамульники» повинні бути у вас під рукою.
Взимку, щоб ноги не мерзли, поверх шкарпеток та онуч обгортайте ноги газетами та журналами.
Їжа мисливська. Полювання – процес не легкий, – весь час напруження, багато ходити, чимало на собі носити, – все це до певної міри людину виснажує, отже, треба добре під час полювання їсти й пити.
Не будемо рекомендувати, що саме з їжі має брати кожний мисливець: у всякого, – як то кажуть, – своя доля і свій шлях широкий, – свої, тобто, уподобання.[156]
Любите сало – беріть сало, любите ковбасу – беріть ковбасу, любите охотницькі сосиски – беріть сосиски, яйця, консерви, шинку, овочі, фрукти, – беріть, словом, все, що вам більше до вподоби, але обов’язково беріть багато.
Ні, не багато беріть, а беріть ще більше, бо обов’язково буде мало.
Це перевірено віковим досвідом, – хоч скільки б ви взяли на полювання харчів, все ’дно – мало!
Вони, харчі, очевидно, під час ходьби втрушуються.
Для харчів – рюкзак, торба, сітка.
Для чаю чи кави – термос. Погано в нас те, що термоси виробляють малі, найбільший – на літр.
Є чутки, що незабаром вироблятимуть спеціальний мисливський термос на цеберку чаю чи кави… Тоді буде самий раз!
Дві фляги. Одна – для води, друга – для того, хто що любить.
– А що у вас у другій флязі? – запитуєте ви свого товариша.
– Боржом!
– Збільшена кислотність?
– Збільшена! А у вас?
– «Єсентуки № 17»!
– Зменшена кислотність?
– Зменшена!
– Кільки взяли?
– Взяв! А ви?
– Я – шпроти!
– Ну, як питимемо боржом, ви мені шпрота дасте, а я до ваших «Єсентуків № 17» – кільку. Гаразд?
– Гаразд!
З флягами в нас теж не дуже добре. Для води фляга нічого, підходяща; для боржому чи єсентуків – замала: треба збільшити.
Розуміється, що ви на полювання берете з собою казанок, кухоль, ложку, ніж, виделку, сіль, перець, лавровий лист, сиру картоплю, пшоно, моркву, петрушку, топірець (дрова рубати) і брусок (топірця гострити).
Ви вже, ясна річ, догадались, що все це береться для того, щоб ізварити чудесну польову кашу, – і то кашу не з куркою, чи з індиком, чи з бараниною, а кашу з чирям, або з крижнем, або з широконоскою.
Ох, і каша! Ох, і каша!
Тільки одне в тій каші недобре: казанки замалі!
Для швидкого розпалювання вогню (багаття) беріть із собою сухий спирт. Підкреслюємо – сухий спирт, а не мокрий. Від мокрого – сліпнуть.
На всяк випадок. Поводитися на полюванні треба обережно. Стріляти тільки туди, де ви напевно знаєте, що не стоїть ваш товариш, інакше можете замість крижня вліпити заряд шроту в спину, або й нижче, в симпатичного Івана Івановича.
От для таких випадків кожний мисливець повинен мати бинт, вату, йод, стрептоцид, пеніцилін, шприц, голку для шприца, спирт (медицинський, а не якийсь інший) і камфору в ампулах…
Найкраще напарником по полюванню мати досвідченого лікаря, не гінеколога, а хірурга.
Запасливий мисливець бере з собою із ліків: аспірин, пірамідон з кофеїном, сульфатіазол, складану кружку або, краще, гумову грілку з довгою гумовою трубкою з наконечником, яка (грілка) заміняє собою кружку.
Непогано (хоч це й дуже складно!) мати з собою невеличку карету «швидкої допомоги», а ще краще – санітарний самольот.
Полюєте, розуміється, ви з собакою, – лягавим улітку, і з собаками-гончаками восени і взимку.
Для собак беріть харчі, миску, свисток, сурму (для гончаків), поводок і нагая…
Здається, все!
Екіпіруйтеся, дорогі товариші мисливці!
Не забувайте нічого, бо в лісі, чи на озері, чи на лузі – ніде нічого не дістанете: все треба мати з собою!
Ні пера вам, ні пуху!
Дика гуска
Дика гуска – це таки справжня гуска, тільки – дика.
Її можна їсти, – так, як і свійську гуску, – з пряженою капустою або з яблуками, з гречаною кашею і так.
Різниця між дикою гускою і свійською гускою та дикою качкою така, що дика гуска ніколи не плодиться в нас на базарах, і для того, щоб її смажити навіть так, без пряженої капусти й без яблук – її обов’язково треба заполювати.
А заполювати дику гуску не легко, бо вона в нас на Україні дуже-дуже рідко плодиться, а тільки перелітає навесні на північ, а восени – на південь, – отже, тільки ранньою весною й пізньою осінню можна похвастатися, що:
– Та, – мовляв, – гусей там набив! Приходьте!
Говоримо ми це без ніякої пихи, говоримо ми це із скромністю, властивістю, як ви знаєте, притаманною кожному справжньому мисливцеві.
Полювали ми з приятелем пізно восени дикі качки на річці Оскіл, на Куп’янщині.
Річка Оскіл – чудесна річка, з прозорою, лагідною водою, з очеретами та пахучою осокою по берегах, з затоками й рукавами, з широкими на лівому березі луками, що дивляться на світ Божий незчисленними очима-озерами, порослими зеленими-зеленими шовковими віями.
Та й не тільки цим славна річка Оскіл, а славна вона найбільше тим, що водиться в ній дуже рідкісна риба – верезуб.
А може, й не верезуб, а щось інше, а тільки я прекрасно