Українська література » Сучасна проза » Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой

Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой

Читаємо онлайн Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой
class="p1">— Та ось ви були, — сказав князь Багратіон, звертаючись до князя Андрія.

— Як же, ми трохи разом не з'їхалися, — сказав черговий штаб-офіцер, приємно усміхаючись до Волконського.

— Я не мав приємності бачити вас, — холодно й уривчасто сказав князь Андрій. Усі помовчали.

На порозі з'явився Тушин, боязко пробираючись з-за спин генералів. Обминаючи генералів у тісній хаті, збентежений, як і завжди перед начальством, Тушин не розглядів древка від прапора і спіткнувся на нього. Декілька голосів засміялося.

— Яким чином гармату залишено? — спитав Багратіон, нахмурившись не так на капітана, як на тих, що сміялися, а серед них найголосніше лунав голос Жеркова.

Перед Тушиним тепер лише, при грізному начальстві, в усьому жахові постала його провина й ганьба в тому, що він, зоставшись живим, втратив дві гармати. Він такий був схвильований, що до цієї хвилини не встиг про це подумати. Сміх офіцерів ще більше збив його з пантелику. Він стояв перед Багратіоном з тремтячою нижньою щелепою і ледве промовив:

— Не знаю… ваше сіятельство… людей не було, ваше сіятельство.

— Ви б могли з прикриття взяти!

Що прикриття не було, цього не сказав Тушин, хоч це була чиста правда. Він боявся підвести цим другого начальника і мовчки застиглим поглядом дивився просто в обличчя Багратіону, як дивиться, збившись, учень в очі екзаменаторові.

Мовчання було досить тривале. Князь Багратіон, очевидно, не бажаючи бути суворим, не знаходив, що сказати; інші не сміли втручатися в розмову. Князь Андрій спідлоба дивився на Тушина, і пальці його рук нервово рухались.

— Ваше сіятельство, — перервав мовчанку князь Андрій своїм різким голосом, — ви мене зволили посилати до батареї капітана Тушина. Я був там і застав дві третини людей і коней перебитими, дві гармати потрошеними, і прикриття ніякого.

Волконський говорив стримано і схвильовано; князь Багратіон і Тушин однаково пильно дивилися тепер на нього.

— І якщо, ваше сіятельство, дозволите мені висловити свою думку, — продовжував він, — то успіхом дня ми завдячуємо більше за все дії цієї батареї і геройській стійкості капітана Тушина з його ротою, — сказав князь Андрій і, не чекаючи відповіді, зараз же встав і відійшов од стола.

Князь Багратіон подивився на Тушина і, видно, не бажаючи виявити недовіри до різкої думки Волконського і, разом з тим, почуваючи, що не може цілковито вірити йому, нахилив голову і сказав Тушину, що він може йти. Князь Андрій вийшов за ним.

— От спасибі, вирятував, голубчику, — промовив до нього Тушин.

Князь Андрій оглянув Тушина і, нічого не сказавши, відійшов від нього. Князеві Андрію було сумно й важко. Все це було таке чудне, таке не схоже на те, чого він сподівався.

«Хто вони? Нащо вони? Чого їм треба? І коли все це кінчиться?» — думав Ростов, дивлячись на тіні, що змінювались перед ним. Біль у руці дедалі більш мучив. Сон клонив непереборно, в очах стрибали червоні кола, і враження цих голосів і цих облич і почуття самотності зливалися з почуттям болю. Це вони, ці солдати, поранені й непоранені, — це ж вони і чавили, і гнітили, і вимотували жили, й палили м'ясо в його розламаній руці і в плечі. Щоб звільнитися від них, він заплющив очі.

Він задрімав на одну хвилину, але за цей короткий проміжок забуття він бачив уві сні незчисленну кількість предметів: він бачив свою матір і її велику білу руку, бачив Сонині худенькі плечі, Наташині очі і її сміх, і Денисова з його голосом і вусами, і Теляніна, і всю свою історію з Теляніним та Богданичем. Уся ця історія була те ж саме, що цей солдат з різким голосом, і ось ця вся історія, і цей ось солдат так боляче, невідступно тримали, чавили і все в один бік тягли його руку. Він намагався віддалитися від них, але вони не відпускали ні на волосину, ні на секунду його плече. Воно б не боліло, воно було б здорове, якби вони не тягли його; але не можна було звільнитися від них.

Він розплющив очі й подивився вгору. Чорний покров ночі висів на аршин від сяйва жару. Ішов сніг, і в цьому сяйві літали його порошинки. Тушин не повертався, лікар не приходив. Він був сам один, лише якийсь солдатик сидів тепер голий по другий бік вогню і грів своє худе жовте тіло.

«Нікому не потрібен я! — думав Ростов. — Нема кому ні допомогти, ні пожаліти. А був же і я колись вдома, дужий, веселий, любимий». — Він зітхнув і з зітханням мимоволі застогнав.

— Чи болить що? — спитав солдатик, стріпуючи свою сорочку над вогнем і, не дочекавшись відповіді, крекнувши, додав: — Мало хіба за день народу попсувало — страх!

Ростов не слухав солдата. Він дивився на сніжинки, що пурхали над вогнем, і згадував російську зиму з теплою, світлою домівкою, з пушистою шубою, з бистрими саньми, із здоровим тілом і з усією любов'ю й піклуванням сім'ї. «І чого я пішов сюди!» — думав він.

Другого дня французи не відновлювали нападу, і залишок Багратіонового загону приєднався до армії Кутузова.

Частина третя

І

Князь Василь не обдумував своїх планів. Він ще менше думав зробити людям зло для того, щоб дістати вигоду. Він був лише світською людиною, яка мала успіх у вищому світі і зробила звичку з цього успіху. В нього раз у раз, залежно від обставин, від зближень з людьми, складалися різні плани й міркування, яких він сам добре не усвідомлював, але які становили весь інтерес його життя. Не один і не два таких плани й міркування бувало в нього в ужитку, а десятки, з яких одні тільки починали уявлятися йому, другі досягалися, треті касувались. Він не казав собі, наприклад: «Ця людина тепер у силі, я повинен здобути її довіру та дружбу і через неї влаштувати собі подання одноразової допомоги»; або — він не казав собі: «Ось П'єр багатий, я повинен заманити його одружитися з дочкою і позичити потрібні мені сорок тисяч»; але людина в силі зустрічалась йому, і в ту ж хвилину інстинкт підказував йому, що ця людина може бути корисною, і князь Василь зближувався з нею і при першій нагоді, без готування, з інстинкту, лестив, ставав фамільярним, говорив про те, про що треба було.

П'єр був у нього під рукою в Москві, і князь Василь влаштував для нього призначення в камер-юнкери,

Відгуки про книгу Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: