Українська література » Сучасна проза » Енн із Ейвонлі - Люсі Мод Монтгомері

Енн із Ейвонлі - Люсі Мод Монтгомері

Читаємо онлайн Енн із Ейвонлі - Люсі Мод Монтгомері
жити, як добрі сусіди. Цікавить мене та ваша спілка. Має бути добряча розвага. За кого ви візьметесь насамперед?

— Ми будемо змінювати не людей, а саме Ейвонлі, — з гідністю відказала Енн, бо ж мала підозру, що пан Гаррісон і далі кпив з її проекту.

Пан Гаррісон дивився у вікно, як вона бігла додому — струнка фігурка, що безтурботно мчала крізь поле у відблисках призахідного сонця.

— Я старий, самотній і в’їдливий буркотун, — мовив він уголос, — проте із цією дівчинкою знов почуваюся молодим… таке приємне відчуття, і я хотів би, щоб воно часом поверталося.

— Руда вертихвістка, — глузливо прорік Джинджер. Пан Гаррісон погрозив йому кулаком.

— Мерзенне пташисько, — буркнув він, — і чого я не скрутив тобі в’язів, коли брат мені тебе віддав? Чи ти довіку будеш капостити?

Енн прибігла додому щаслива й усі пригоди переповіла Маріллі, котра, неабияк стривожившись її довгою відсутністю, саме думала вже йти шукати свою вихованку.

— О, Марілло, правда ж, який чудовий світ! — радісно підсумувала Енн. — Пані Лінд була нарікала, що він уже сходить на пси. Казала, що як чекаєш приємного, то неодмінно так чи інак розчаруєшся. Може це й правда, та й у цьому є щось хороше. Прикрощі теж не завжди виправдовують очікування, і майже щоразу все виявляється значно краще, ніж можна було сподіватися. Я чекала страхітливо неприязної зустрічі, коли йшла до пана Гаррісона — а він виявився такий люб’язний, що час проминув майже приємно, і все вийшло якнайкраще. Гадаю, коли ми зможемо бути одне до одного поблажливі, то станемо добрими друзями. І все ж, Марілло, більше я не продам жодної корови, не з’ясувавши достеменно, чия вона. А папуг таки не люблю!

Розділ 4

ТАКІ РІЗНІ ДУМКИ

Якось надвечір, у тіні ялиць, що тихенько колихалися під лагідним вітерцем, там, де просіка, знана як Березовий Шлях, зливалася з гостинцем, стояли собі коло огорожі Джейн Ендрюс, Гілберт Блайт та Енн Ширлі. Джейн провела день у гостях в Енн, котра тепер проводжала її додому, а Гілберта вони зустріли дорогою, і ось утрьох обговорювали доленосний завтрашній день — перше вересня, коли в школах розпочинався навчальний рік. Джейн мала їхати до Ньюбриджа, а Гілберт — до Вайт Сендз.

— Вам обом пощастило більше, ніж мені, — зітхнула Енн. — Ваші учні вас не знатимуть, а я мушу навчати тих, з ким іще недавно сама ходила до школи. Пані Лінд боїться, що вони не поважатимуть мене так, як поважали б чужу вчительку, коли тільки я не буду з ними сувора від самісінького початку. Але я не думаю, що вчитель неодмінно повинен бути суворий. Ох, це така страшенна відповідальність!

— Я певна, що все у нас вийде, — втішливо мовила Джейн, котру не турбували жодні прагнення благодатного впливу на дітлахів. Їй хотілося лиш чесно відробляти свою платню, здобути довіру опікунської ради і схвальний відгук шкільного інспектора, ото й усе. — Головне — підтримувати дисципліну в класі, а для цього вчитель таки мусить бути суворий. Якщо мої учні мене не слухатимуть, я їх каратиму.

— Як?

— Шмагатиму, звісно, і добряче.

— О ні, Джейн! — вигукнула нажахана Енн. — Джейн, ти не зможеш!

— Авжеж зможу, і шмагатиму, якщо вони на це заслужать, — рішучо відказала Джейн.

— Я ніколи не вдарю дитини, — так само рішучо заперечила Енн. — Я взагалі проти тілесних покарань. Панна Стейсі жодного разу нікого з нас не вдарила, і дисципліна в класі була зразкова; а пан Філіпс постійно всіх шмагав, та однаково мав страшенний безлад. Ні, коли цього не можна уникнути, краще зовсім покинути вчителювання. Я спробую здобути любов своїх учнів, і тоді вони охоче мене слухатимуть.

— А якщо ні? — запитала практична Джейн.

— Все одно я їх не шмагатиму, бо певна, що користі з того не буде. О, люба Джейн, не бий своїх учнів, хай що б вони втнули!

— А ти що скажеш, Гілберте? — запитала Джейн. — Хіба ти не згоден, що є діти, здатні слухатися тільки різки?

— Хіба ти не згоден, що це жорстоке варварство — бити дитину… будь-яку дитину? — вигукнула Енн, що їй лице аж пашіло від затятості.

— Ну, — поволі проказав Гілберт, розриваючись між справжніми своїми переконаннями та бажанням бути гідним ідеальних уявлень Енн, — тут можна підтримати кожну зі сторін. Я певен, що дітей не слід шмагати часто. Ти слушно кажеш, Енн — є інші способи давати раду із класом, і тілесні покарання мають бути останнім заходом. Та з іншого боку, і Джейн слушно каже — є діти, котрих інакше не виховаєш, і для яких різка справді може бути цілюща. Отже, тілесні покарання як останній захід — таке буде моє правило.

Гілберт, намагаючись догодити обом сторонам, не спромігся, як то завжди й цілком справедливо буває, вдовольнити жодну. Джейн похитала головою:

— Я шмагатиму своїх учнів, коли вони будуть неслухняні. Це найпростіший і найдоступніший спосіб виховання.

Енн кинула осудливий погляд на Гілберта.

— Я ніколи не вдарю дитини, — незламно повторила вона. — Я переконана, що це неправильно, і потреби в цьому теж нема.

— А якщо котрийсь хлопчисько нагрубіянить тобі у відповідь на зауваження? — спитала Джейн.

— Я залишу його після уроків і поговорю — лагідно, але твердо, — відповіла Енн. — У кожній людині є добре начало, треба лиш уміти відшукати його. І ось обов’язок учителя — знайти те начало й розвинути. Пригадай, саме це казав нам у семінарії професор на лекціях з методики навчання. Невже ти думаєш, що різка здатна буде в цьому допомогти? «Добрий вплив на душу учня важливіший за читання, письмо й лічбу», — так стверджував професор Ренні.

— Та не забудь: інспектор перевірятиме ніщо інше, як їхні знання, і не дасть тобі схвального відгуку, якщо вони виявляться недостатніми, — заперечила Джейн.

— Я волію мати добре ставлення учнів та їхні теплі згадки про мою допомогу за багато років, аніж схвальний відгук шкільного інспектора, — упевнено мовила Енн.

— Невже ти зовсім не каратимеш збитошників? — запитав Гілберт.

— Каратиму, звісно, якщо доведеться, хоч мені й самій це буде тяжко. Та їх можна буде лишати в класі під час перерви, ставити в куток чи змушувати переписувати тексти.

— Надіюся, дівчат поряд із хлопцями ти не садовитимеш, — лукаво всміхнулася Джейн.

Гілберт та Енн перезирнулися, і собі тамуючи усмішки. Якось саму Енн учитель покарав, змусивши сісти поряд з Гілбертом — і гіркі були наслідки того покарання.

— Я думаю, час покаже, хто був правий, — філософськи завважила на прощання Джейн.

Енн верталася до Зелених Дахів — Березовим Шляхом, тінистим, шепітливим

Відгуки про книгу Енн із Ейвонлі - Люсі Мод Монтгомері (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: