Хіба ревуть воли, як ясла повні? - Панас Мирний

Чіпка пізнав Лушню, Матню й Пацюка. З ними було чоловік п'ять невідомих.

Привіталися та й стали змовлятися, де сю ніч будуть «рибу ловити». Вирішили - у Гершка.

Перед світом під'їхало до Ґудзевого хутора дві повозки. На них - повно наших «рибалок». Зайшли у хату і давай розказувати, як Чіпка врятував Максима, одним замахом вложивши здорового, як ведмідь, кацапа, що ночував у Гершка. Проклятий ведмедина піймав москаля у лабети, так здушив, що у того й дух у п'яти заліз, а Чіпка виручив.

Явдоха стала пригощати братчиків і вареним, і печеним. Максим поставив барило горілки.

До столу підійшла Галя, подала печене порося та й задивилася на Чіпку. Серце у парубка забилось: любо йому стало, весело, що Галя й досі ще пам'ятає його.

Після вечері поділили вкрадені гроші: заховав кожний по три сотні, потім унесли соломи та й полягали долі покотом.

Hе спиться Чіпці: душно йому, важко, не дають спати думки про Галю.

Устав Чіпка тихо, вийшов надвір, закурив.

Коли чує - рипнули двері. Перед Чіпкою стояла Галя. У тонкій, білій сорочечці, в одній спідниці, з розпущеними косами, що, як дві гадини, спадали на її білу шию і спускалися на мов виточені з білого мармуру плечі.

Не стримався Чіпка, міцно обняв Галю, притулив до грудей і зізнався у своєму коханні. Нічого не сказала йому у відповідь дівчина, тільки обвила його шию руками; уста черконулися уст, - та й злилися в довгий, гарячий поцілунок. Чіпка від нестями розвів руки. Галя висковзнула - і скрилася.

Нерано прокинулися братчики, витаскали всю солому з хати, сіли за стіл. Пішла чарка кругом, розв'язались язики. Тільки Чіпка - як води в рот набрав, та тільки знай кидав свій бистрий погляд на ті двері, якими вчора увійшла Галя.

Товариство поснідало та й потягло з двору. Пішов разом із друзями й Чіпка. Та раптом помітив, що кисета нема. Повернувся у двір і побачив Галю, яка сунула йому кисет у руки, а сама швидше у двері.

Подивився Чіпка, в середині його кисета другий кисет з синьої шовкової матерії, вишитий червоними квітками.

Тепло стало на душі у парубка, він посміхнувся і весело повернув до товариства.

Цілий тиждень лив дощ, як із відра. Цілий тиждень не виходив Чіпка з двору.

Якось увечері Мотря заговорила з ним про невістку. Нічого не відповів їй Чіпка, а в неділю зібрався йти на ярмарок купувати коня.

Тільки пішов не в Омельник, а прямісінько до Ґудзя на хутір.

Старих не було вдома, зустріла його Галя. Була вона сумна, лице змарніло, пожовтіло.

Чіпка спитав дівчину, чи піде вона за нього заміж, а Галя розповіла, що віддає її батько за москаля Сидора, який того дня, як усі пішли, зостався за столом, та й змовився з Максимом за весілля.

Аж ось раптом вона повеселіла, заіскрилися очі. Вона надумала просити матір, щоб та умовила батька віддати її за Чіпку. Тільки він повинен кинути своє ремесло, бо не може вона вже бачити чужих речей у хаті, не може носити чужий одяг, душить її чуже намисто. Хоче вона щиро працювати, не ховатись від людей, чесно дивитись їм у вічі.

Повернувся Чіпка додому та зразу кинувся по хазяйству. А ввечері пішов до Сидора поговорити за Галю: щоб відмовився Сидір від неї. Той згодився, але запросив грошей. Чіпка розрахувався з москалем і на радощах поставив могорич усій роті.

Розладив Чіпка заручини Галі й Сидора та намовив Грицька йти сватати за нього Ґудзівну.

У суботу заслав Чіпка старостів до Максима. У неділю були оглядини в Чіпки.

Явдоху вразила бідна, низенька й тісна хата майбутнього зятя, не сподобалась їй і сваха.

Не вподобала й Мотря Явдохи. Вона здалася їй гордою, бундючною, недоступною…

Обидві матері хотіли б повернути справу назад, та вже нічого було робити; діло прилюдно вирішилось.

На другу неділю молодих вінчали. Весілля Максим справив бучне: цілий тиждень музики грали, а горілка рікою лилася.

Багато добра всякого та худоби навезла Галя з собою. Мотря як побачила все, то аж злякалася. Вона не знала, де його поставити, куди подівати. Максим та Явдоха, дивлячись на таку тісноту, радили молодим переїхати на хутір, але ті не згодились.

Гарно, весело тепер у Чіпчиній хаті. Галя прикрасила стіни вишиваними рушниками, піч розмалювала синіми квітами.

Свекруху жаліла й шанувала: сама поралась коло хазяйства й біля печі.

А коло Чіпки Галя не знає вже, як і припадає, чим йому догоджає. Живуть молоді у радощах та любощах. Тільки іноді згадають про минуле. Стане Галя говорити про чесну працю, а Чіпка перечить їй, що тяжкою, кривавою роботою добра не наживеш. Та все ж від щирих слів любої жінки серце його впокоювалось. І він тепер ховався, тікав від своїх давніх братчиків, відкупався від них грішми.

Покинув Чіпка Матню, Лушню та Пацюка і став дружити з Грицьком, став частенько навідуватись до нього. Жінки їх теж одна одну вподобали. Коли не Христя у Галі, то Галя у Христі. А там і покумилися: Галя похрестила другого сина своєї подруги, полюбила його, як рідну дитину, няньчила, пестила. Христя дивиться та й зітхне важко. Вона бачить і чує, чого Галі треба, та чого Бог не дає їй…

Минула зима. Тільки діждав Чіпка тепла, зараз накупив дерева, найняв майстрів і заложив над самим шляхом не хату, а цілий невеличкий будинок. Склав рублену комору, сарай з конюшнею, обгородив дворище новою лозою, а замість старих похилених воріт поставив дощані, панські, розтворчаті. Над ворітьми, якраз посередині, на кружалі вирізана була чоловіча пика: рот - як у сома, очі круглі - як у сови, ніс - як у кота, а волосся, з проділем посередині - як у жінки… З усього села збігались діти дивитись на те пречудо…

Чіпка перестав працювати на землі, а їздив по ярмарках, скуповував полотна і перепродував їх. Якраз від його й пішли в Пісках полотенщики.

Час не стояв на місці. Воля поламала віковічні ланцюги, на котрих ще з дідів-прадідів прикували до панів колись вільні хутори, села. Задурманений неволею люд почав продирати очі… і нічогісінько кругом себе не бачив, окрім - панів та мужиків!… Неволя порізнила дітей одних батьків, одних матерів; вирила між ними