Шлюбний договір - Мішель Річмонд

Я сів поруч з Еліс і поклав по булочці на десертні тарілки.

– Дякую, – сказала Вівіан. – Люблю булочки з цинамоном.

Потім вона підключила проектор до ноутбука і встала.

– Нічого, якщо я зніму оце? – І, не чекаючи відповіді, зняла картину зі стіни.

Це була робота знаменитого фотохудожника Мартіна Парра, яку Еліс подарувала мені на минулий день народження, – я завжди захоплювався цією фотографією, але не міг собі дозволити її купити. На ній було зображено самотнього плавця штормового дня у вуличному басейні поряд із зеленим морем десь у шотландській глушині. Коли я запитав Еліс, де вона купила фотографію, вона розсміялася. «Купила? Якби ж усе було так просто…»

– Отже, – сказала, розвертаючись, Вівіан. – Що Ліам вам розповів?

– Узагалі-то нічого, – відповіла Еліс.

– Несіть сюди скриньку, – попросила Вівіан. – І авторучки.

Я пішов до комори, де ми склали весільні подарунки, якими ще не встигли зайнятися. Відомий фахівець з етикету міс Меннерз каже, що подякувати листом за подарунок треба протягом року. У сучасному ж світі, де є електронна пошта і есемес-повідомлення, до цього чомусь узагалі руки не доходять. Кожного разу, бачачи подарунки в коморі, я відчував почуття провини за те, що ми ще не подякували дарувальникам.

Я поклав скриньку і ручки на кавовий столик перед Вівіан.

– Так, зачинена, – посміхнулася Вівіан. – Перший тест пройдено.

Еліс нервово сьорбнула кави. Вона побачила скриньку, тільки коли ми повернулися з весільної подорожі, і відразу ж спробувала відкрити замочок пінцетом.

Вівіан дістала з портфеля зв’язку золотих ключів. Знайшла потрібний, вставила в замок, але не повернула.

– Потрібно ваше усне підтвердження, що ви готові йти далі. – Вона вичікувально подивилася на Еліс.

Треба було відразу запідозрити недобре. Видворити Вівіан, не відповідати більше на дзвінки Фіннеґана і категорично ж відмовитися брати участь у всьому цьому. Але ми були молоді, нам було цікаво і ми тільки-но одружилися.

– Готові, – кивнула Еліс.

8

Вівіан увімкнула проектор, і там, де ще кілька хвилин тому красувалася фотографія Мартіна Парра, з’явилося слово «Договір».

Нічого більше. Чорні літери на білому тлі.

– Отже…– почала Вівіан, витираючи пальці серветкою, що залишилася з весілля.

Мене досі дивували написи «Еліс і Джейк» на серветках.

– Я поставлю вам обом кілька питань.

Вона дістала з портфеля чорну шкіряну теку, всередині якої лежав блокнот з жовтими розлінованими сторінками. Проектор і надалі транслював на стіну єдине слово – «Договір». Я намагався не дивитися на чорні літери, що грізно нависли над нашим поки що таким молодим і крихким шлюбом.

– Для вас обох це перший шлюб, правильно?

– Так, – відповіли ми хором.

– Скільки тривали попередні стосунки у кожного з вас?

– Два роки, – відповіла Еліс.

– Сім, – сказав я.

– Років? – перепитала Вівіан.

Я кивнув.

– Цікаво. – Вона зробила позначку у блокноті.

– Скільки прожили в шлюбі ваші батьки?

– Дев’ятнадцять років, – відповіла Еліс.

– Сорок з гаком, – сказав я не без гордості. – Вони і зараз разом.

– Дуже добре, – кивнула Вівіан. – Еліс, виходить, ваші батьки розлучилися?

– Ні.

Від смерті її батька минуло дуже мало часу, і вона не хотіла про це говорити. Взагалі Еліс схожа на закриту книгу. Мені як психотерапевтові та до того ж її чоловікові нелегко змиритися із цією її особливістю.

Вівіан подалася вперед, спершись на блокнот.

– Яка, на вашу думку, найчастіша причина розлучення?

– Скажи ти, – Еліс поплескала мене по коліну.

– Зрада, – сказав я, майже не замислюючись.

Ми з Вівіан обидва вичікувально дивилися на мою дружину.

– Клаустрофобія, – запропонувала Еліс.

Не на таку я відповідь сподівався.

Вівіан занотувала наші відповіді в блокноті.

– Як ви вважаєте, чи повинні люди нести відповідальність за свої вчинки?

– Так.

– Так.

– Як ви вважаєте, чи є користь від сімейних психологів?

– Хочеться сподіватися, що так, – розсміявся я.

Вона знову зробила якісь позначки в блокноті. Я намагався їх розгледіти, але почерк був занадто дрібний. Закривши теку, вона назвала двох знаменитих акторів, чий шлюб зовсім недавно розвалився і скандальне розлучення яких тепер обговорювали всі кому не ліньки.

– Отже, – спитала вона, – як ви думаєте, хто більше винен?

Еліс нахмурилася, намагаючись зрозуміти, що Вівіан хоче почути. Як я вже говорив, Еліс – перфекціоніст. Їй треба не просто скласти іспит, але й отримати відмінну оцінку.

– Думаю, що обидва, – нарешті сказала вона. – Їй не слід було так чинити з Тайлером Дойлом, не по-дорослому це, та й він неправильно повівся. Не варто було ті твіти публікувати наприклад.

Вівіан кивнула, а Еліс випросталася на стільці, явно задоволена своєю відповіддю. Напевно, у школі вона була ученицею, яка завжди знає відповідь, піднімає руку на уроці і старанно робить домашнє завдання. Тепер завдяки цьому вона здавалася вразливою; було щось дуже миле в тому, що моя дружина – з її роботою, дорогим помешканням та дорослим гардеробом – так по-дитячому прагнула відповісти правильно.

– Як завжди, повністю погоджуюся з дружиною.

– Хороша відповідь, – підморгнула мені Вівіан. – І останні кілька запитань. Ваш улюблений напій?

– Шоколадне молоко, – відповів я. – І вистиглий гарячий шоколад.

Еліс на мить задумалася.

– Раніше я любила коктейль із журавлинного соку з горілкою і льодом. Тепер віддаю перевагу мінералці з ягідним смаком. А ваш?

Вівіан явно здивувалася – не очікувала, що їй теж ставитимуть питання.

– Мабуть, віскі «Green Spot» дванадцятирічної витримки, нерозбавлене.

Вона перегорнула блокнот.

– Ну і найголовніше питання: чи хочете ви, щоб ваш шлюб тривав усе життя?

– Так, – відповів я автоматично. – Звісно.

– Так, – сказала Еліс.

Начебто прозвучало щиро, але раптом вона і зараз відповідає так лише для того, аби пройти тест?

– Усе, – оголосила Вівіан, прибираючи теку в портфель. – Перейдемо до слайдів?

9

– «Договір» – це спільнота однодумців, об’єднаних однією метою, – почала Вівіан. – Створений у 1992 році відомим адвокатом Орлою Скотт, «Договір» зростав і міцнішав. Відтоді наші правила і статут зазнали змін, незмірно зросла кількість учасників і розширилася географія, однак місія і дух «Договору» залишилися такими ж, якими замислювалися Орлою від