Маленькі жінки. I частина - Луїза Мей Олкотт
Розповідаючи про це, Лорі працював не покладаючи рук. Він поставив підпис і, розігрівши на свічці сургуч, почав запечатувати заповіт. І тут відчув, що на його схилену голову впала сльоза. Він подивився вгору й зустрівся поглядом з Емі. В очах у неї стояли сльози.
– Здається, деякі ще пишуть у заповіті постскриптум? – тихо мовила вона.
– Так, це називається доповненням.
– Доповніть тоді туди, що я хочу зістригти всі свої локони й роздати друзям.
Лорі знову розкрив заповіт і, усміхаючись, виконав побажання Емі. «І звідки в ній з’явилося стільки самопожертви?» – з подивом думав він.
Потім Лорі почав щосили розважати дівчинку різними історіями, а Емі поділилася з ним подіями останніх днів. Не забула розповісти й про те, як проводить час у маленькій кімнаті біля спальні. Лорі вже збирався додому, коли вона з тривогою запитала:
– Бет, що, справді серйозно хвора?
– Боюся, що так, Емі. Але ми повинні сподіватися на краще. І вам зовсім не треба плакати, мила.
Із цими словами він ласкаво обійняв її за плечі. Коли Лорі пішов, Емі тихенько пробралася у свою капличку. На цей раз вона молилася довше звичайного, а потім довго сиділа у вечірніх сутінках. Всі її думки були тільки про Бет. Емі дуже боялася втратити сестру. І ще вона зі страхом подумала, що, якщо це трапиться, її вже ніколи нічого не потішить. Нехай навіть тітонька Марч подарує їй не одне, а мільйон каблучок з бірюзою. Ніщо не зможе замінити їй її маленьку сестру.
Розділ двадцятий
Довіра
Майже весь перший день пані Марч провела біля ліжка Бет. Коли вона піднялася до спальні, у нещасної дівчинки не вистачило сил навіть на те, щоб як слід здивуватися. Вона відкрила очі, побачила матір, ласкаво усміхнулася і, взявши її за руку, знову заснула. Незважаючи на вмовляння старших дочок, пані Марч не побажала залишити Бет, поки та спала, і Ханні довелося принести смачний сніданок, який вона приготувала спеціально для дорогої господині, прямо у спальню. Тут же пані Марч розповіла про батька, якому ставало краще, про самовідданість пана Брука, який взяв на себе до її повернення всі турботи про пана Марча, про заметіль, яка затримала її поїзд на кілька годин, і, нарешті, про те, як схвилював її вигляд Лорі на пероні вокзалу.
А Лорі в цей час сидів у тітоньки Марч і з таким почуттям розповідав їй і Емі про події минулої ночі, що навіть тітонька, проти звичаю, жодного разу не вставила свого єхидного «я завжди говорила, що це добром не кінчиться». Емі проявила просто надзвичайну витримку. Їй дуже хотілося негайно побачити матір, притиснутися до неї й розповісти про всі страждання, які випали на її долю, але варто було Лорі сказати, що Емі ще доведеться пожити в тітоньки, як вона негайно погодилася з його доводами. Лише сльози, що навернулися на очі Емі, свідчили, яких страждань їй вартує ця відстрочка. Навіть тітонька не витримала.
– Наша маленька Емі – справжня жінка, – повернувшись до Лорі, оголосила вона.
Папуга, здавалося, теж залишився задоволений Емі. Він підлетів до неї, легенько потріпав гудзики на сукні й проголосив:
– Хороша дівчинка. Пішли погуляємо, милий!
Усе це було сказано найлюб’язнішим тоном, якого тільки можна було очікувати від Поллі. Стояв ясний морозний день. Емі дуже хотілося вийти на вулицю. Тільки вона зібралася сказати про це Лорі, як раптом помітила, що він з останніх сил бореться зі сном і ледь не засинає на стільці. І тут Емі знову повелася, як справжня маленька жінка – не показала, як сильно їй кортить гуляти, а натомість раптом оголосила, що неодмінно має надіслати листа Мармі. Для цього вона йде до своєї кімнати, а Лорі може поки відпочити на дивані.
Дівчинка піднялася до себе і стала писати лист. Це зайняло чимало часу. Повернувшись до вітальні, Емі побачила, що Лорі мирно спить. Але найбільше її здивувала тітонька, яка сиділа в кріслі з таким виглядом, ніби вважала охорону сну Лорі головною справою життя. Тільки тут Емі помітила, що штори на вікнах запнуті. Мабуть, тітонька подбала, щоб яскраве світло не розбудило хлопця. Так вони просиділи досить довго. Потім двері вітальні відчинилися, і в кімнату увійшла пані Марч. Емі радісно скрикнула, а Лорі прокинувся.
Якою щасливою була Емі! Вона влаштувалась у матері на колінах і говорила, говорила і не могла зупинитися, поки не повідала про всі свої переживання. Під кінець з деяким побоюванням розповіла про каплицю, яку обладнала для неї добра Естер. Але побоювання її були зайві.
– Мені дуже тут подобається, мила, – сказала вона, коли Емі провела її в маленьку кімнатку біля спальні.
Пані Марч одразу помітила на столі Євангелія. За час її відсутності книга помітно пошарпалася, і цьому мати дуже зраділа: «Значить, крихітка Емі часто читала її». Подібно до дочки, вона довго не відривала погляду від чудової картини.
– По-моєму, немає нічого мудрішого за цю книгу, – продовжувала вона. – Коли тобі погано, або сумно, або тебе здолали нещастя, найкраще – усамітнитися ось так у такій капличці. У твоєму житті буде ще багато моментів, коли, побувши в каплиці, ти знову зможеш знайти спокій і волю. Дівчинко моя! – і пані Марч щосили притиснула дочку до себе. – Я дуже рада, що ти вже вчишся цього.
– І я, мама, – відповіла Емі. – Коли повернуся додому, то влаштую собі куточок в комірчині. Я віднесу туди свої книжки. І ще хочу зробити копію з цієї картини. Я вже пробувала. Немовля в мене вийшло, а ось Мадонна поки не дуже. Коли я писала немовля, Він мені став ще ближче, ніж раніше. Як би тобі пояснити… Ну, я раптом зрозуміла, що Він обов’язково допоможе і мені, й Бет, – коли Емі показала рукою на немовля Ісуса, пані Марч помітила перстень і усміхнулася.
– Ой, – спохопилася Емі, – я зовсім забула тобі сказати. Це тітонька подарувала. Вона раптом веліла мені підійти, а потім поцілувала і наділа на палець каблучку. А потім сказала, що пишається мною і хоче, щоб я завжди в неї жила.
