Дочка Медічі - Софі Періно

Шарлотта готує для матері вино, а ми допомагаємо її величності роздягтися. Коли мати вбирається в оксамитову нічну сорочку, підшиту шовковою тафтою, заходить Анжу. Фрейліни розступаються перед ним, пропускаючи його до матері, він цілує її в обидві щоки.

— Ви вільні,— каже вона, відпускаючи всіх. Поки вони вбираються в плащі, я наливаю вина для себе та брата.

Анжу нахиляється і шепоче щось на вухо матері.

Поколивавшись, вона каже:

— Марго, ви теж вільні.

Ні, тільки не це. Генрієтта, яка виходить однією з останніх, озирається. Намагаючись виглядати спокійною, я беру плащ і квапливо приєднуюсь до неї.

Надворі я одразу зупиняюсь. Генрієтта та Шарлотта також. Ми мовчки стоїмо в колі світла, що його відкидає ліхтар у руках Генрієтти. Коли всі інші зникають з поля зору, я кажу:

— Щось тут не так.

— Дурниці! — Шарлотта стискає мою руку.— Ви ж знаєте, які вони — її величність та герцог. Вони надто довго були в розлуці, і жоден із них не бажає ділитися увагою іншого.

Утім, Генрієтта схильна мені вірити. Здійнявши ліхтар, аби краще бачити моє обличчя, вона запитує:

— Вас відіслали з тієї ж причини, що змусила вас змарніти та втратити апетит?

— Напевно, так.

Думки колесом крутяться в моїй голові. Більше, ніж будь-коли, я боюся, що в усьому винен Гаст. Проте як я можу упевнитися в цьому, не розповідаючи відверто про мою зустріч із тим чоловіком? Якщо я помиляюся, я не хочу, щоб Анжу або мати дізналися про напад Гаста.

— Ходімо звідси, і ви нам усе розповісте. Разом ми знайдемо рішення, як діяти далі,— вмовляє Генрієтта.

Я заперечливо хитаю головою.

— Залиште мене саму.

Стоячи під дощем, я вирішую спершу розпитати матір про причини роздратування Анжу. Вона любить мене і має все розповісти. Треба дочекатися, доки мій брат піде.

Генрієтта знизує плечима, знаючи, що я можу бути не менш упертою за неї. Вона простягає мені ліхтар. Я не рушу з місця. Тоді вона обвиває рукою стан Шарлотти, і вони удвох ідуть геть. На прощання Шарлотта озирається, її бліде обличчя геть стурбоване. Мені прикро, якщо я її образила. Вони з Генрієттою — мої найкращі подруги, але ця справа стосується лише Валуа.

Загублена в темряві, під потоками дощу, я стою бозна-скільки часу, знаю лише, що достатньо, аби моє взуття та плащ змокли до нитки, достатньо, аби відчути, що я начебто тону в цій зливі. Потім промінь світла пронизує темряву. Мій брат виходить із намету матері з ліхтарем у руках.

— Добраніч, мій любий.

Він стрімко йде, не помітивши моєї закляклої постаті.

Мати не піднімає очей, коли я заходжу. Либонь, думає, що це служниця. Замислена, вона спокійно сидить перед коминком, схрестивши руки на грудях. Я кашляю.

— Маргарито, що ви тут робите? — уживання повної форми мого імені багато про що говорить.

— Пані,— я ступаю вперед,— я волію поговорити з вами.

— Тоді говоріть. Я втомилася. Цей день виявився важчим, ніж очікувалося,— вона дивиться на мене так, наче я маю знати причину, і моє серце завмирає.

— Для мене теж, пані. Ви можете сказати мені, чому мій любий брат зневажливо ставиться до мене? Чому ви відмовились від нашої чудової звички проводити разом кілька спокійних хвилин перед тим, як ви засинаєте? Я не можу збагнути, чим заслужила на таку холодність із вашого боку,— якщо точніше, я можу, але краще б я помилялася.

— Я вірю, що не можете, дочко, адже ви молода та нерозумна.

— Можливо, я молода, проте за останній місяць ви часто хвалили мене за ясність думок і зрілість вчинків. Як мені відомо, я не зробила нічого, аби змінити вашу точку зору.

Її обличчя пом’якшується.

— Я схильна вірити, що все, що ви робили, зроблено ненавмисно...

Ці слова збивають мене з пантелику. Якщо Генріх повідомив її величності, що я фліртувала з Гастом або робила щось гірше, як можна звати «ненавмисною» таку непристойну поведінку?

— Однак факт залишається фактом: ви привернули увагу герцога де Гіза, і він залицяється до вас. Ви заперечуєте це?

На якусь мить мені стає легше. Мене звинувачують у стосунках із Гізом, а не з Гастом, а, відтак, я можу захистити себе й не почуватися приниженою. Потім полегшення змінюється більш сумною думкою: двічі за останні два тижні мій флірт із герцогом призводить до неприємних наслідків.

— Герцог захоплюється мною, пані, але як це може вплинути на ваше ставлення до мене?

— Я не можу дозволити, аби Лотаринзький дім використовував ваші вуха для підслуховування державних таємниць. Вони мали неабиякий вплив на вашого брата — короля Франциска. Доки я жива, їм не вдасться впливати так само на іншого короля з роду Валуа.

— Пані, запевняю вас, мої вуха належать лише мені, а мої вуста мовчатимуть про те, що важливо для мого короля або моїх родичів.

— Коли доходить до поцілунків, вуста забувають про стриманість, дочко. З часом ви це зрозумієте. Ваш брат каже, що ви фліртували з Гізом. Немає нічого дивного в тому, що дівчина вашого віку бавиться, граючи в кохання, але, якщо ваші вуста відкриті для насолоди з герцогом та іншими чоловіками, хіба ви можете докоряти