Притулок пророцтв - Деніел Кіз

Вона стиснула губи.

– Не мовчи.

Тицьнула в центр карти.

– Вежа.

– Гаразд, що ти асоціюєш із вежею?

– Вона на високому урвищі.

– І що це урвище тобі нагадує?

– Я була дублеркою Фей Данавей у «Пеклі в піднебессі»[48]. На знімальному майданчику втратила свідомість. Я не терплю висоти.

– Будуй асоціації.

– Не можу.

– Яка справжня вежа на значній висоті налякала тебе?

Рейвен заплющила очі.

– Вейбриджська психлікарня, куди тато вперше мене віддав.

– Так, там є вежа. Що ти пам’ятаєш?

– Щось із загадки. Вежа, звіяна вітрами.

– Ти знаєш, що означає «звіяна вітрами вежа»?

Очі закотилися, видно було лише більмо.

– Я думаю про маму.

Цього він не очікував.

– Кажи.

– Здається, я розповіла їй щось про батька. Вона здуріла. Схопила мене за руку й потягла з собою на парапет. О Господи! Вона веде мене до краю. Вона каже, що світ – обитель зла. Пропонує зустрітися з сестрою-близнючкою в раю. Хапає мене за зап’ясток. Тягне, щоб я стрибнула з нею. Я відхиляюся назад. Мама тягнеться до мене, втрачає рівновагу. Я бачу, як вона падає з вежі. Падає в урвище. Тіло скочується донизу.

– Ця травма викликала в тебе страх висоти.

– З-здається так.

– Знаєш, як правильно називається страх висоти?

Вона похитала головою.

– Перша частина назви схилу, на якому стоїть Парфенон. Акрополь. Акро…

Рейвен витріщилася на нього.

– Як акробат?

Кайл усміхнувся, уявивши, як стоїть і хитається на мотузці.

– Так, «акро» від грецького слова «акрос», що означає «підніматися». Страх висоти називається акрофобією. Самогубство твоєї матері та твоя ледь не смертельна ситуація були такими травматичними, що ти заховала їх за образом звіяної вітром вежі. Що створило страх висоти.

– Ти ж не лікуватимеш мене висотою.

– Спочатку зображеннями. Ейфелева вежа. Пізанська вежа. Погляд униз із верхівки Емпайр-Стейт-Білдинґу. Ти відтвориш сцену з «Пекла в піднебессі». Тоді піднімешся зі мною на дах лікарні.

– …чорта з два піднімуся!..

Вона скинула все – папери, файли, ручки й олівці – з його столу на підлогу.

– …якщо захочу ширяти, я просто шмалі курну…

Кайл натиснув зумер. Гаррі вивів її з кімнати. Коли вона щезла за дверима, лікар дістав диктофон. Увімкнув. Вимкнув. Знов увімкнув.

«З’явилася й друга фобія Рейвен. Акрофобія. Пов’язана з самогубством її матері, яка також хотіла вбити і її саму, стрибнувши з парапету Вейбриджської психіатричної лікарні. У її маренні вона на знімальному майданчику фільму «Пекло в піднебессі». Буде важко – якщо взагалі можливо – знизити її чутливість за допомогою швидкої імплозивної терапії через зображення чи візуалізацію. Мушу знайти інший спосіб».

Він довго дивився на карти Таро на столі. Тоді зсипав їх назад у шухляду.

Окрім зіжмаканої карти, якою вона в нього кинула. Вежа.

РОЗДІЛ 60

Саванна, штат Джорджія – Колумбус, штат Огайо

Фатіма довго роздивлялася профіль Рашида, поки вони їхали в орендованому червоному «Ягуарі». Він поводився як справжній джентльмен, проте косі погляди час від часу видавали його очевидний інтерес. Вона зловила себе на тому, що притискає обидві ступні до підлоги, тиснучи на уявну педаль гальм.

Перш за все вона повинна утримуватися від власних бажань. Її вразили розвіддані, які Рашид отримав на військовій базі «Гантер». Вони простежили за посилкою через кордон з Мексикою в Техас. Поїздом з Браунсвілля до Колумбуса, тоді до Кента. Вона підозрювала, що туди Алексі й подався б, та наразі тримала цю здогадку при собі. Якщо сибірка вже в Алексі, він шукатиме Рейвен, щоб дізнатися решту пророцтв Тедеску.

– Мусимо перепочити перед тим, як рушимо в Кент, – сказав Рашид. – Сьогодні ввечері вже нічого не встигнемо зробити. Знімемо номер у готелі й відпочинемо.

– Це була моя помилка – так швидко відправити сибірку.

– Що написав Він, – процитував Рашид, – Те уже основа Життя твого; що ж мовиш ти – полова…

– Ні гнів, ні жарт твої не змінять й букви, ні сльози всі не змиють навіть слова[49], – закінчила вона.

– То ти знаєш «Рубаят»!

– Звісно, – відказала вона. – Я теж перського походження.

Рашид звернув з шосе до готелю «Вестін».

– Ходімо заселимося. Візьмемо дві кімнати.

Фатіма торкнулася його руки.

– Не варто марнувати гроші. Однієї кімнати вистачить, – вона відчула, як напинаються м’язи на його плечі.

У готелі вона трималася віддалік, поки він заселявся. У кімнаті одразу ж повернулася й визирнула з вікна, поки посильний показував Рашидові зручності.

– Якщо вам щось знадобиться, у нас висококласне обслуговування номерів.

Рашид дав посильному чайові.

– Пляшку вашого найкращого шампанського.

Коли молодик пішов, вона озвалася:

– Мусульманин, що п’є алкоголь!

– Лише в особливих випадках.

– Таке марнотратство, але, підозрюю, воно в межах передбачених витрат.

– У мене карт-бланш, – він узяв її руку. – Для тебе – що завгодно.

Фатіма відійшла.

– Не так поспішно, полковнику Рашиде.

– Чому ні? Ми вже на Заході.

– Дай мені час подумати.

– Гаразд, майорко Фатімо. Як тільки вирішите.

– Я піду у ванну й підготуюся, – сказала вона.

У двері постукали. Вона гукнула:

– То, напевно, твоє шампанське.

– Наше шампанське.

Фатіма накинула нічну сорочку. Пеньюар був би більш спокусливим, але вона не знайшла нічого такого у військовій крамниці. Коли вийшла з ванної, Рашид уже лежав у ліжку. Вона підійшла, а він потягнув покривало й жестом запросив її до себе.

Жінка всілася на краю ліжка.

– Сексу не буде, полковнику Рашиде.

Він нахилився й уперся носом їй у плече.

– Ох-х-х… – він знає, як збудити жінку. Мабуть, мав їх багато.

Поцілував її в потилицю.

– Ох-х-х.

– Я лише почав свою місію, – одна рука гладила її ліву грудь, а інша подибала їй між ніг.

– Ні, – прошепотіла вона. Його язик заліз їй між губ. Вона подалася назад. – Ні… ні… ні…

Фатіма ще ніколи раніше так не почувалася, навіть зі своїм небіжчиком-чоловіком. Вона змокла. Головне не зомліти. Рашид притягнув її до себе. Рукою між стегон вона стиснула тверду ерекцію. Зупинитися? Ще ні. Вона може зупинити його в будь-яку мить. Західні жінки кажуть, що коли скрикнути «ні», це вважається зґвалтуванням. Як вона може бути відповідальна за зраду її клятви чистоти, якщо він її зґвалтує?

Тоді він увійшов у неї.

– Я сказала ні… ні… ні… – та коли Рашид досягнув точки, якої вона раніше ніколи не знала, Фатіма стрепенулася. – Ні, не… зупиняйся, – сказала вона, облизуючи його вухо. – Не… зупиняйся! О ні… Не… зупиняйся!

Коли Рашид закінчив, вона відчула, що її