Тіні літніх вечорів - Galcheja Vale-Vivre

— Він… він зовсім інший, — я відчула, як мої щоки червоніють. — Я ніколи не думала, що хтось може змусити мене відчувати те, що відчувала поруч із ним. Знаєш, це не просто захоплення. Це щось більше.

— Ого, — Валя широко розплющила очі. — Розкажи докладніше! Хто він? Що між вами було?

Я усміхнулася, згадуючи ті моменти.

— Ми познайомилися в селі. Спочатку він здався мені дуже впевненим у собі, навіть трохи різким у манерах. Але чим більше ми спілкувалися, тим більше я розуміла, що за цією впевненістю ховається доброта, турбота і справжність. Він змусив мене почуватися особливою.

Валя слухала уважно, а її зацікавлений погляд показував, що вона дійсно переймається тим, що я кажу.

— Але… між нами нічого серйозного не було, — зітхнула я. — Це більше схоже на літню казку. Не думаю, що це матиме продовження.

— Чому? — запитала вона, нахиливши голову. — Якщо він такий, як ти кажеш, то чому не спробувати?

Я знизала плечима, відводячи погляд.

— Бо це здається нереальним. Він там, у селі, а я тут. Ми з різних світів. До того ж, я навіть не знаю, чи це взаємно. Хоча… — я трохи усміхнулася, згадуючи, як він приїжджав до мене після того, як я повернулася в місто, — іноді здається, що це може бути не лише моїм фантазіями.

Валя кивнула, задумливо подивившись на мене.

— Ну, Міа, ти хоча б намагаєшся знайти щось справжнє. Це багато значить. Знаєш, я сподіваюся, що з Марком у тебе все складеться. Він звучить, як справжній чоловік.

Я подивилася на неї з усмішкою, вдячна за її слова. Ця розмова допомогла мені трохи краще зрозуміти свої почуття й навіть прийняти їх.