Українська література » » Роксоляна - Осип Фадєєвич Назарук

Роксоляна - Осип Фадєєвич Назарук

Читаємо онлайн Роксоляна - Осип Фадєєвич Назарук
сиділи на престолі.

А в цілім сераю була біганина, метушня і перестрах не до описання. Напівзбожеволілого зі страху Гассана відвели в тюрму. Він весь час кричав з великого жаху:

— Все неправда! Великий везир Агмед-баша казав мені так говорити! Й обіцяв за те багато грошей! І дім у Скутарі!

А то все неправда, що я говорив!

Ніхто не знав, що він говорив. Але всі боялися питати. Ніхто не хотів знати таємниці, султанської жінки, бо вже чув нюхом, що кров буде на ній.

Агмеда-башу ув'язнили в сераю, у хвилі, як ішов через браму Джеляд-Одасі. Увійшов до неї, але не вийшов з неї. І ніхто вже більше не бачив між живими великого везира Агмеда-баші, першого міністра держави. Тільки яничари, що стояли на сторожі біля Джеляд-Одасі, оповідали потому пошепки в касарні, що довго було чути зойки могутнього везира, заки замучила його німа сторожа падишаха.

— За що? — питали шептом у довгій на милю касарні яничарів.

— Ніхто не знає, за що. Бачили тільки, як ішла з плачем до султана його прегарна жінка Хуррем Роксоляна.

— Ї ніхто перед смертю не переслухав великого везира?

— Ніхто не переслухував…

— Такого ще не було, відколи царствує рід Сулеймана…

— Але й не було ще такого султана. Сей знає, що робить. Шептом говорили в довгій на милю касарні яничари… Бо могутню руку мав той султан Османів, що залюбився у блідій чужинці з далекої країни, перед котрою незабаром затрясся весь серай султанський, і ціла столиця, і вся могутня держава Османів, що простяглася на трьох частях світу…


* * *

Ще того вечера на царській брамі Бабі-Гумаюн застромлено скривавлену голову великого везира Агмеда-баші.

Уста мав викривлені терпінням, а кождий нерв його страшної голови дрижав у промінні заходячого сонця. А тіло його вже четвертували султанські сіпаги на площах Царгорода.

I жах великий пішов по Стамбулі, султанській столиці, пішов по палатах султанського сераю, пішов по блискучих салях селямліку і по пахучих кімнатах гаремліку. І дійшов навіть до святинь мослемів. Й інакше, ніж звичайно, співали в той вечір муедзини з високих, струнких мінаретів свої молитви:

«…Ла Iллага іл Аллаг, ва Магомет расул Аллаг!»

Так погиб Агмед-баша, перший дружба султанки Роксоляни.

А дня того вечером другий раз в житті не могла клякнути до молитви султанка Ель Хуррем, радісна мати принца, немов у далекій, закривавленій мраці станула перед нею мала церковця на передмістю Рогатина. І мовчки стояла. А здалека долітав дивний крик муедзинів на високих мінаретах сераю…

«…Ла Iллага іл Аллаг, ва Магомет расул Аллаг!» Вони молилися до Бога свого за великого султана і за державу Османів, по котрій ішов уже кісмет з кривавими руками. І тихо додавали в своїх молитвах:

«Відверни, Боже, кров від дому падишаха!»


* * *

А по великих базарах Стамбула ходили дивні слухи про султанку, яку бачили у коридорах і салях селямліку, і так оповідав собі про се простий народ турецький:

«Хотів Агмед-баша украсти дитину султанки Ель Хуррем. « І підкупив чорного євнуха Гассана, щоб той підсунув сонний напій султанці. І зробив чорний Гассан та недобре діло: підсунув напиток на сон молодій султанці… А як вона заснула, підкрався чорний Гассан з великим везиром. І взяли дитину султанки Ель Хуррем.

Але вона зірвалася у сні. І в сні закричала й дитину відобрала. І пішла сонна на скаргу до Султана… У сні ішла…

Йшла коридорами й салями селямліку…

Йшла…

В діядемі з перел, в розкішних шовках, в блискучих фарарах і вся в слезах…

— Уся в слезах?

— Так! Вся в слезах…

— А перед нею несли чорні євнухи малого принца Селіма в біленьких муслинах, в золотій лектиці…

— В золотій лектиці?

— Так! В золотій лектиці.

— За нею йшли білі невольниці гарему, збентежені плачем жінки падишаха…

— Збентежені плачем?

— Так! Збентежені плачем.

— Йшла просто до салі Великої Ради Дивану.

— А як же знала, куди там іти, коли ще ніколи не була в селямліку?

— Так! Знала дуже добре, бо вело її материнське серце…

Бо йшла по справедливість.

— Який же вирок видав султан Сулейман?

— Справедливий вирок видав султан Сулейман: казав так довго бити обох виновників, аж поки згідно не призналися, за кілько грошей перекупив везир чорного Гассана. А потому казав припікати везира Агмеда, щоб видав з себе якраз тілько зойків, кілько дав грошей спільникові свому: І сконав Агмед в Джеляд-Одасі.

— А чорний Гассан?

— Його казав султан кинути у море зі зв'язаними руками:

як перепливе до острова Принців, то може йти, куди захоче…

Справедливий вирок видав Сулейман. Нехай Аллаг Акбар благословить сліди ніг його! Бо таки крав податки великий везир Агмед, і то крав так, що не могли його імити… А на тих податках були стони і кров. Та й вистогнав їх Агмед в Джеляд-Одасі… А решту рахунків возьме в нього Аллаг з вічними очима».

XV. СУЛТАНКА МІСАФІР
Відгуки про книгу Роксоляна - Осип Фадєєвич Назарук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: