Діти - Галина Василівна Москалець
— А мій дід теж бреше, — признався Лялечка. — Щоб я спав, він мені всього наобіцяє, що в ліс поведе, на річку. А сам ніколи ще зі мною ніде не пішов. А баба часу не має. Вона в нас рабиня. Лисику, а скільки тобі років?
— О, я вже дорослий! Чотири.
— Ти диви, а мені п’ять, і всі кажуть, що я ще малий. Чому, лисику?
— Звірі раніше дорослішають, може, тому. Ти вже відпочив?
— Трошки. — І хлопчик знову заходився терти шерсть лиса.
— Дідо такий злий був, коли довідався, що відерце з фарбою пропало. Причепився до мене, мовляв, то я…
— Ой, пече!
— Потерпи, лисику, будь розумний! Коли я вперше побачив тебе, ти такий гарний був. Золотий! Гарніший, ніж на картинці. Я навіть пробував тебе намалювати, але ти несхожий вийшов. Лисику, а ти вмієш малювати?
— Я? — гордо посміхнувся Мацько. — Я, коли хочеш знати, художник!
— Намалюй мені себе, лисику! Я повезу в місто і розповім, який у мене лис був гарний на селі.
— Я вже не малюю, — сумно зітхнув лис. — Через свої картини стільки лиха набрався, хай його біс візьме! Але для тебе я колись намалюю картину.
— Чесне слово?
— Чесне слово.
— Лисику, ацетону вже нема, а в тебе і голова, і хвіст, і лапки ще зелені. Я потім ще принесу. То ти посидь, почекай…
— А ти мені мишку одненьку не зловиш? — жалібно глянув на нього лис.
— Я не вмію. Ти що, їсти хочеш?
— Ага.
— То я тобі принесу щось поїсти.
Лялечка, провалюючись у соломі, побрів до драбини.
— Ой, я не злізу!
— Та це зовсім легко. Заплющ очі і зсувайся по щаблях.
— Боюся.
— А ти не бійся. Уяви, що коли не злізеш, то ніхто тебе не зніме.
— А баба?
— А ти уяви, що баба пішла ловити рибу!
— Ха-ха! А дідо?
— А ти уяви, що дідо поїхав на море!
— А ти?
— А ти уяви, що я зараз в лісі, лежу на своїй сонячній галявині!
Нічого було робити Лялечці, й він зліз сам. І радо заплескав у долоні.
— Ура, лисику, я вже вмію лазити по драбині!
— Тихше, тихше, — зупинив його Мацько. — Ти пам’ятаєш, що про мене нікому ні-ні?..
— Ні-ні!..
Розділ XIII,в котрому нічого не відбувається, оскільки автор трохи забобонний
А ви десь бачили подібного лиса? Думаєте, що все це було насправді? Звичайно, ви так не думаєте! Якщо можна повірити в те, що у лісі міг з’явитись художник Лис, бо рано чи пізно серед такої краси повинна була забитись у когось мистецька жилка, то ви нізащо не повірите в інші його пригоди. І матимете рацію.
Бо лиса Мацька вигадав сам Лялечка. Ви пам’ятаєте, що говорив Павук лисові: «Головне, щоб всі повірили в те, що ти кущик»? А щоб повірили, треба переконати. Шановні батьки, не поспішайте відвозити своїх дітей на село тільки заради того, щоб вони придумували лисів, зайців і сорок! Все це вже давно придумано й досить-таки хитромудро.
Лялечка хотів мати друга, і те, що він вибрав лиса, а не хлопчика, чи дівчинку, чи вас, батьки, скоріше сумно, ніж цікаво. Сумно й те, що лис замість того, щоб лежати на сонячній галявині, сидить на горищі і гризе кістки з супу.
А взагалі, в нашій розповіді ми не відступаємо од життєвої правди. День у нас змінює вечір, обід змінює вечеря, та й дощ переважно кінчається тим, що хмари відсуваються на задній план, а на передньому з’являється сонце.
Минуло кілька днів. Про що тільки не говорили Мацько з Лялечкою! І