Спартак - Рафаелло Джованьолі
В ті часи Везувій мав не таку форму, як тепер, не був таким буремним, страшним і грізним. Вулканічні вибухи бували і занайдавніших часів, але в епоху, описувану в нашій повісті, про нихніхто навіть не пам'ятав. Про колишні грізні явища природи свідчили тіл^ш брили застигло! лави, на яких стояли міста Стабія, Геркуланум і Помпеї.
Вогонь, що клекотів у жерлі вулкана з давніх часів, не турбував райської краси чудової навколишньої місцевості. Мешканці цього чудового краю були уславлені поети як сусіди Елізіуму, тобто — раю. І справді, ніде в Італії не знайшли б поети подібної краси, більшого простору для вільного польоту їхньої фантазії, чарівніших і привабливіших картин, гідних переддвер'я Елізіуму.
Тільки підземне гуркотіння та землетруси трохи порушували затишне життя мешканців Кампаньї. Але ці поштовхи траплялися так часто, що до них тут звикли. Тому все підніжжя Везувію пишалося садами, виноградниками, віллами, палацами і здавалось одним величезним містом-садом.
Під ранковим промінням сонця Везувій і вся Байська, або Неаполітанська, затока являли собою таке величне і чарівне видовище, що викликали у гладіаторів вигуки захоплення. Потім усі потроху замовкли, зачаровано споглядаючи невимовно прекрасну панораму. Вони побачили немов занурені в морські хвилі багаті і пишні Помпеї. Зруйновані мури Помпеї ще нагадувала про долю їх мешканців у громадянській війні проти Сулли вісімнадцять років тому. Сулла з милосердя наказав зруйнувати лише мури Помпеї. І тут же поблизу вщент зруйнованаі спаленаСтабія свідчила, якою була жорстокість того самого Сулли до мешканців інших міст.
Спартак швидко скинув з себе зачарування чудовим світанком. Роздивляючись схили гори, він силкувався визначити, чи доходить мощена лавою дорога до вершини гори. Але густі ліси, що вкривали вершину, заважали Спартакові побачити, де закінчувалася ця дорога. Тому, після короткого міркування, він вирішив послати Борторікса з тридцятьма найпроворнішими бійцями на розвідку дороги. А сам з головною частиною загону рушив по сусідніх віллах і палацах, щоб роздобути зброю та визволити рабів.
Все було зроблено, як наказав Спартак. Через три години повернувся з розвідки Борторікс, а Спартак роздобув трохи зброї і збільшив загін ще на двісті рабів і гладіаторів. З усіх п'ятисот бійців він створив одну когорту в п'ять маніпул. Одну з маніпул, в якій було вісімдесят наймолодших і найдужчих гладіаторів, він озброїв такою ж кількістю списів і дротиків. Наслідуючи римський стрій, він назвав їх «гастатами», тобто носіями списів, і командування ними доручив Борторіксові. На кожних десять чоловік він призначив декуріона, а на кожну маніпулу — двох центуріонів. Тих і других він вибрав з сімдесяти восьми гладіаторів, які втекли з ним з Капуї, бо був певен їхньої відваги, міг у всьому на них покластися.
Зі слів Борторікса Спартак дізнався, що дорога, на якій вони були, простягалася лише на дві милі вгору, а потім переходила у вузеньку стрімку стежку, що доходила лісом до певної висоти і там зовсім губилася серед скель та урвищ. Доступ до вершини був дуже важкий.
— О, нарешті, після стількох невдач, всемогутні боги почали допомагати нашій справі! — вигукнув Спартак, сяючи від радості. — Там, нагорі, серед відлюдних лісів, де гніздяться орли і дикі звірі ховаються від людей, — там ми піднесемо наш прапор свободи! Сама фортуна не змогла б подарувати нам зручнішого місця!.. Вперед!
Коли когорта рушила в дорогу, Спартак покликав до себе дев'ять гладіаторів з школи Лентула, щедро обділив їх грішми і наказав негайно вирушати різними шляхами до Рима, в Равенну і в Капую і сповістити своїх товаришів по нещастю, які були в школах цих трьох міст, що Спартак з п'ятьма сотнями гладіаторів стоїть табором на Везувії. Нехай вони поодинці, маніпулами або легіонами — кому як зручно — якнайшвидше поспішають сюди для боротьби за свободу.
Посилаючи по три гінці до кожного з цих міст, Спартак розміркував, що коли кого з них схоплять, то принаймні троє з дев'яти доберуться до товаришів. Наказавши гладіаторам бути обачними та уважними, відпустив їх. І коли вони вже спускалися до підніжжя гори, Спартак наздогнав головний загін, який швидко підіймався до вершини.
Незабаром когорта гладіаторів минула сади, будиночки і виноградники, розташовані обабіч дороги, і вступила до лісистої частини гори. Чим стрімкішим ставав підйом, тим відлюднішою була місцевість і тим глибша тиша панувала навколо. Замість кущів і низькорослих дерев з'являлися кущі терну, падуби, берести, столітні дуби і височенні тополі.
На початку підйому загін зустрічав численних колонів, селян, які везли на віслюках кошики з овочами і фруктами на ринки Помпеї, Неаполя і Геркуланума. З подивом і страхом*, підозріло дивилися вони на загін озброєних людей. Коли ж гладіатори заглибилися в ліс, назустріч їм попадалися лише поодинокі пастухи, які серед кущів на скелях пасли овець та кіз, і лісові хащі тужливо відгукувалися на сумовите мекання убогих отар.
Після двох годин важкого підйому когорта Спартака досягла широкої площадки на вулканічній скелі на кілька сотень кроків нижче від головної вершини Везувію, яка була вкрита товстим шаром вічного снігу.
Тут Спартак зупинив своїх бійців. Поки вони відпочивали, він обійшов площадку. З одного боку до неї вела стрімка скеляста стежка, якою гладіатори прийшли сюди; з другого — підносилися високі й неприступні скелі, з третього — був протилежний схил гори. Спуск і підйом з цього боку був іще стрімкіший, ніж з боку Помпеї, що робило це місце майже неприступним для будь-якого нападу.
З півдня, з боку Салернума, місце, вибране Спартаком для табору, було таким же неприступним, як і з боку вершини.
Тут площадка закінчувалася глибочезною, страшною прірвою, порізаною майже з усіх боків величезними обвалами. Обвали надавали безодні вигляд велетенського колодязя, з якого людям неможливо було б видертися нагору.
В безодню крізь щілини падало тьмяне світло. Вона закінчувалася печерою, що несподівано виходила на квітучий схил гори, який простягався на багато миль аж
