Спартак - Рафаелло Джованьолі

— Ну, а тепер побачимо, яка твоя сила: бери-но цю колону за другий кінець.

Всі зрозуміли намір Еномая і розступилися. Германець і самніт легко підняли колону, перенесли, трохи розгойдали величезну глибу і гупнули нею в двері, що затріщали від страшного удару.

Двічі мусили гладіатори повторити цей прийом, а за третім разом двері впали, розтрощені на скалки. Гладіатори, погасивши і покидавши смолоскипи, мовчки вийшли через прохід і слідом за Спартаком рушили брудною, вузькою вуличкою до таверни Ганімеда.

Це була одна з найближчих до школи Лентула таверн, куди найчастіше заходили гладіатори. її хазяїном був рудіарій, близький приятель Спартака, учасник змови, якій він допомагав чим тільки міг.

Вивіска над входом зображала потворного Ганімеда, що наливав червоний як кров нектар у чашу не менш потворному Юпітерові. Таверна була на відстані пострілу з самостріла од того місця, де вартували легіонери і капуанські ополченці під командуванням товстого, мирно настроєного Меттія Лібеона.

Мовчки, обережно просувалися за Спартаком двісті гладіаторів. За наказом, переданим пошепки, всі спинилися.

Фракієць, германець, і ще кілька гладіаторів увійшли до таверни. Рудіарій — хазяїн її — невимовно стривожений за успіх боротьби, про яку він здогадувався з криків і гамору, що долітали від школи, кинувся їм назустріч:

— Ну, як?.. Що нового?.. Як іде битва?..

Але Спартак рішуче обірвав ці розпитування:

— Вібінію, дай нам усю зброю, яка в тебе є. Дай нам усе, що в час відчаю може стати смертельною зброєю.

З цими словами він підбіг до печі і схопив залізний вертел, в той час як Еномай зняв з стіни сокиру. Зібравши в оберемок списи, ножі, коси, він вийшов з таверни розподілити цю зброю між товаришами. Так зробили й інші. Скоро всі озброїлися: крім того, захопили з собою також три невеликі дерев'яні драбини та кілька мотузків.

Озброєні гладіатори мовчки рушили до вулиці, на якій вартували римські солдати. Вартові ледве встигли ударити на сполох, як гладіатори, з люттю диких звірів кинулися на них, завдаючи нищівних ударів. Бій тривав усього кілька хвилин. Одчайдушна навала гладіаторів швидко зламала нечисленний загін легіонерів та капуанського ополчення.

Молодий центуріон ополчення Квінт Волузій спонукував своїх солдатів до бою, сам одчайдушно бився поруч з найхоробрішими і кричав:

— Уперед, капуанці!.. Сміливіше, ради Юпітера Тіфатського!.. Меттію!.. Доблесний Меттію… підбадьорюй бійців!

При першому натискові Меттія Лібеона охопила паніка, і він сховався у хвості свого невеликого загону. Він почув, як настирливо його закликали до виконання обов'язку, і сам почав кричати, навряд чи розуміючи свої слова:

— Справді, що… звичайно… Капуанці, сміливіше!.. Вперед, мужні капуанці!.. Я буду командувати… а ви бийтеся… Не бійтеся… нічого… Бийте! Вбивайте!..

При кожному слові він відступав назад.

Сміливий Квінт Волузій упав, пронизаний наскрізь шаленим ударом Спартакового вертела, і гладіатори, прорвавшись, кинулись бігом повз нещасного префекта, який, знітившись, упав навколішки і кричав плаксивим тремтячім голосом:

— Я людина тоги… Я не зробив… нічого злого… згляньтеся… згляньтеся, сміливці!.. Пожалійте!..

Він не зміг більше скімлити, бо Еномай у цю мить стусаном ноги в груди повалив його навзнак.

Спартак пробіг кроків триста, спинився і, задихаючись, сказав Еномаєві:,

— Треба, щоб половина з нас лишилась тут затримати хоч на півгодини ворогів і дати змогу іншим перелізти через міський мур.

— Я лишаюся! — крикнув Еномай.

— Ні, ти поведеш їх на Везувій, а тут лишусь я…

— Нізащо! Якщо я загину, ти зможеш продовжувати війну, а коли загинеш ти — усьому кінець.

— Біжи, біжи ти, Спартак, — вигукнули одразу кілька гладіаторів, — ми лишаємося тут з Еномаєм!

Сльози з'явилися на очах Спартака при цьому змаганні у самопожертві й відданості. Потиснувши другові руку, він сказав:

— Прощайте… Чекаю вас на Везувії…

У супроводі гладіаторів, до яких Еномай приєднав людей з драбинами, Спартак зник у лабіринті завулків, що вели до міського муру. А Еномай наказав гладіаторам, які лишилися, викидати з вікон сусідніх домів ослони, ліжка та інші меблі, щоб загородити ними вулицю. Він готувався до тривалого і жорстокого опору римським когортам, які вже наближалися…

Поки Еномай, укріпившись за барикадами, чинив опір римським легіонерам, Спартак з товаришами добрався до міського муру. Під покровом ночі, користуючись трьома драбинами, з'єднаними мотузками, вони видерлись на вал, втягли за собою" драбину і, приставивши її до зовнішнього боку муру, спустилися вниз. Потім, розв'язавши драбини, перекинули їх одна на одну через глибокий рів, повний води й мулу. Перейшли його, скинули драбини в рів і швидко попростували чистим полем між Ателланським та Капуанським шляхами.

Через дві години, опівночі, загін гладіаторів, що втік із школи Лентула, зупинився після швидкого маршу біля вілли Гнея Корнелія Долабелли, що знаходилася на мальовничому пагорбі на відстані приблизно восьми миль од Капуї.

Дійшовши до ґратчастої огорожі вілли, Спартак кілька разів ударив у дзвін; це розбудило собак, а потім і воротаря. Старий фессалієць-раб, зовсім сонний, прикриваючи долонею мідний ліхтар, попрямував до воріт, бурмочучи по-грецьки:

— Хай Юпітер покарає цього нахабу!.. Хто ж повертається після півночі?.. Завтра ж доповім про це управителю!

З цими словами старий підійшов до ґрат, а за ним бігли, люто гавкаючи й вишкіряючи зуби, два сторожових пси.

— Хай Юпітер Олімпійський буде прихильний до тебе і хай завжди тобі допомагає Аполлон Пегаський, — сказав теж по-грецьки Спартак. — Ми — гладіатори, греки, такі самі нещасні, як і ти, втікаємо з Капуї. Відчини нам, не примушуй вдаватися до насильства, інакше тобі буде погано.

Воротар остовпів, побачивши загін змучених і незвичайно озброєних людей.

Після короткої мовчанки, яку порушував лише гавкіт собак, Спартак вивів старого з остовпіння грізним окриком: