Музей покинутих секретів - Оксана Стефанівна Забужко

які діти… А тобі вона хто — подумаєш, сестра бабусі, в скількох сім'ях про таку рідню й не згадують, скажи ще спасибі покійній бабці Ліні, що донесла!.. Ну, це можеш не пояснювати — це я давно вже зрозуміла, що вона на неї змалечку як на ікону дивилася — молодша на старшу, ясне діло: Гельця розумниця, Гельця красуня, Гельця в Пласті, Гельця в Юнацтві, за Гельцею всюди хлопці чередою — це на весь вік зберігається, навіть якби та Гельця лишилась жива, а ще як героїня і геройськи загинула… Словом, повезло тобі. Нє, не тим, що загинула, а з бабцею Ліною повезло — вона ж теж могла промовчати. Забезпечити внуцьові щасливе піонерське дитинство. А що, багато хто так і робив…

Карочє, Адька. Іншого виходу немає, потрібна інфа — не з сім'ї, з темної зони: з того боку Місяця. З підпілля, угу. З тих останніх її років. Там рити треба.

І хвостик, щоб ухопитися, є — її смерть була заоблікована МҐБ, це ми знаємо ще з тої цидули п'ятдесят четвертого року, не сумніваюся, що за ту операцію не один і «зірочку» одержав… Ось за це я й думаю вчепитися — коли, як, за яких обставин загинула. Щоб документально достеменно. А далі вже видно буде, проясниться…

Просто це, звичайно ж, не буде, в нашій бандючній державоньці нічого не робиться просто… Але ж тепер, нівроку, й не п'ятдесят четвертий рік, і рідне СБУ все ж таки архіви потрошку відтуляє — в міру того, як їхні почесні пенсіонери на Лук'янівський цвинтар передислоковуються, чи де їх там тепер хоронять… Угу, щоб нікого не травмувати… Ти дарма іронізуєш, я думаю, вони справді дуже ранимі мають бути, — все-таки, щоб жінкам пальці дверми ламати або чоловікам — чобітьми по тестикулах, треба, крім усього іншого, бути на сто процентів певним, що ніколи, ніде й ні за якої погоди за це не відповідатимеш, а ще й на старість, після того як ціле життя в цій певності преспокійно прожив, — ну, тут просто зразу інфаркт, од самого припущення… О'кей, хрін з ними, хай ними колеґи на тім світі займаються — ті, що коло казанів… З цими архівами, коротше, така сама система, як за совдепу була в спецхрані, ну, в закритому доступі, коли тобі, наприклад, підшивку газети «Правда» з якогось добрежнєвського року почитати треба було «па работе», і ти приносив з тої роботи довідку, що ти кандидат наук і що в тебе така тема, держава тобі доручила — почитати газету «Правда» за такий — то рік (стоп, звідки я це знаю? ага, від Артема ж…). Тільки тут не «Правда» чи, там, Грушевський який-небудь, а вихідні дані особи, яка тебе цікавить, — Довган Олена Амброзіївна, рік народження — 1920, місце народження — Лемберґ/Львув/Львов/Львів, рік смерти — 1947, місце смерти — а ось за цим ми, мовляв, усіки-пусіки, до вас і прийшли… Хочемо, тіпа, могилку бабушчину відшукати, опорядити по-християнському… Родичам, кажуть, видають «дєло» на руки без проблем, Ірки Мочернюк мама ще років п'ять тому на Ірчиного діда запит робила, то навіть доноси всі були попідшивані, багато, каже, цікавого про старих друзів родини довідалася… Бо коли я поткнуся з офіційним листом від телеканалу — так і так, пособіть, ми люді не местниє, кіно хочем робити, — то вони там точно схарапудяться і забдять, як їх у школі каґебе вчили, почнуть вирізати з «дела» все, що може бути компроматом на їхніх колеґ, котрі ще живі, — і одержу я замість пухлого «дєла» саму папочку з двома вклеєними листочками, це стопудово так буде, навіть і не сумнівайся… А в тебе, як у родича, до того ж єдиного прямого спадкоємця, шансів куди більше.

Ну то як? Згода? Будем брать гебню?

Адька, Адька… Адюська моя вухата… Зайчисько…

Ні, нікуди їхати не треба — це в центральному їхньому архіві має бути, тут, у Києві, — всі важливі справи по УПА тут, я дізнавалася… А по Проводу, так ті взагалі до Москви вивезли — туди купу українських архівів повивозили, востаннє вже в 1991-му, після 24 серпня, як тільки незалежність проголосили, — мели тоді, кажуть, як у 1941-му перед приходом німців, просто в дворі кілька тижнів папери палили — сліди замітали… То певно, що є речі, яких ми вже ніколи не взнаємо, — але ж це не значить, що тих речей не було. І нікуди вони не ділися, ми ж усе одно з ними живемо. Тільки це так, як у темряві в незнайомій кімнаті на меблі натикатися… О, до речі, — свічки погасити пора… Ввімкни світло, будь ласка, — не горішнє, оцього над столом вистачить…

Втомилась, угу. Дуже.

Ох, зайчисько… Теплий який…

Ні, перш ніж у люлю, ти все-таки подивись, будь ласка, моє інтерв'ю з Владою, добре? Так, це я про нього тобі казала — ти ж в ефірі цього не бачив?.. Це ще до нашої з тобою ери було, в мене тоді ще програма не «Діогенів ліхтар» називалася, а просто йшло як окреме інтерв'ю, тільки з деякими купюрами редакційними, — а тут на касеті все як було в сирому вигляді, в чорновому… Ні, я не буду дивитися. Я сьогодні це вже бачила, не хочу більше. Не маю сили, Адюська. Чесно. Подивишся сам, у кімнаті, гаразд? А я тут тимчасом, так тому й бути, посуд помию…

Знаменита в тебе вийшла вечеря… Спасибі, киць.

Ти такий хороший — що б я без тебе робила?

Лиши, лиши… Я сама приберу…

Адю. Адю, а коли ти був маленький, ти з дівчатками грався?..

Ні, я тільки хочу спитати — ти не пам'ятаєш, була така гра — ямку викладали квіточками, блискітками, така ніби картинка виходила, накривали її скельцем і знов засипали землею, називалося — «секрет»?

Не пам'ятаєш…

АНКЕТА ВОЯКА УПА

1. СТЕПЕНЬ і ПСЕВДО підхорунжа Рома/перекреслено/Дзвіня

2. ПРІЗВИЩЕ ІМ'Я Довган Олена

3. НАЦІОНАЛЬНІСТЬ українка

4. ДАТА і МІСЦЕ НАРОДЖЕННЯ 1920 р. Львів

5. ОСВІТА 3 курси фізики на університеті в Цюриху

6. ЗВАННЯ радистка (радіоінженер)

7. СТАН вільний (незамужня)

8. СЛУЖБА в ЧУЖИХ АРМІЯХ (пропуск)

9. ПЕРЕБІГ СЛУЖБИ в УПА від березня 1944 р.

10. ПІДВИЩЕННЯ (нерозбірливо: бура пляма)

11. ВІДЗНАЧЕННЯ (нерозбірливо! бура пляма)

12. ПОРАНЕННЯ і ШПИТАЛЬ (нерозбірливо: бура пляма)

13. КАРИ (нерозбірливо: бура пляма)

14. ГРУПА КРОВИ (нерозбірливо: бура пляма)

15. ОПІНІЯ ЗВЕРХНИКІВ (нерозбірливо: бура пляма)

Її звати Анастасія, і вона моя практикантка — у мене вже є практикантки, сказитися можна, ось так воно все й починається, а потім