Енн із Ейвонлі - Люсі Мод Монтгомері
— Це робитиму я, — тепло закінчила Діана. — Неодмінно. І на могилу Метью теж, замість тебе, Енн.
— Дякую. Я сама хотіла тебе про це попрохати. І на могилу Естер Грей, не забувай про неї, будь ласка. Знаєш, я стільки думала про неї, що вона стала для мене дивовижно реальною. Я думаю про неї там, у її саду, у прохолодному, зеленому й тихому його куточку; і мрію, що колись прийду туди весняного надвечір’я, у ту казкову пору — між світлом і темрявою, — навшпиньках тихо піднімусь на березовий пагорб, і побачу сад таким, який він був колись, із нарцисами й трояндами. І будиночок їхній стояв би весь укритий плющем, і Естер Грей була б там — із ніжними, лагідними очима й темним волоссям, яке гладив би вітерець. Вона гуляла б садом, піднімала б за підборіддячка нарциси й шепотілася із трояндами, а я підійшла б до неї — ледь чутно, простягнула б до неї руки й сказала: «Дозволь мені бути твоєю подругою, Естер Грей, бо я теж люблю троянди». Ми б сіли на стару лавку, поговорили би й помріяли — чи помовчали б удвох. А потім зійшов би місяць, я б озирнулася — і не побачила ні Естер Грей, ні будиночка, ні троянд… лише старий, усіма покинутий сад, де лілеї визирають із трави, мов зірки, а вітер так тужливо зітхає, гойдаючи вишневе гілля. І я не знала би, чи сталося це все насправді, а чи був то лише витвір моєї уяви…
Діана випросталася й зіперлася на узголів’я ліжка. Коли в сутінках ваша подруга каже такі моторошні речі, краще безсумнівно знати, що у вас за спиною.
— Боюся, спілка теж занепаде, коли ви з Гілбертом поїдете, — сумовито завважила вона.
— Нізащо, — енергійно відказала Енн, із країни мрій вертаючись до практичних щоденних справ. — Вона вже так міцно стоїть на ногах, і старше покоління нас цілковито підтримує. Глянь, як вони взялися цього літа розчищати газони й стежки. А я в Редмонді теж вигадуватиму для нас нові завдання — напишу доповідь і пришлю її вам узимку. Не дивися так похмуро на речі, Діано. І не заздри моїй недовгій миті щастя й тріумфу. Вже згодом, коли мені доведеться їхати, я відчуватиму що завгодно — тільки не щастя.
— Ти й маєш бути щаслива — поїдеш до коледжу, будеш там веселитися й заводити купу нових друзів.
— Сподіваюся, я знайду нових друзів, — відповіла замислена Енн. — Нові знайомства так прикрашають життя. Та байдуже, скільки їх у мене з’явиться: вони не будуть такі дорогі мені, як давні друзі — надто одна чорноока дівчина з ямочками на щоках. Знаєш, хто вона, Діано?
— Але там, у Редмонді, буде стільки розумних дівчат, — зітхнула Діана. — А я лише дурненька провінційна дівчина, що часом каже «я вибачаюся». Але не хочу про це думати. Звісно, ці два останніх роки були надто прекрасні, щоб тривати довго. А хтось таки радіє, що ти поїдеш звідси. Енн, я хочу тебе запитати… серйозно запитати, і скажи мені, будь ласка, теж серйозно, не сердься. Тобі подобається Гілберт?
— Так, як друг, але зовсім не в тому значенні, про яке ти думаєш, — твердо відповіла Енн. Їй здавалося, що вона каже щиро.
Діана зітхнула. Чомусь вона сподівалася іншої відповіді.
— Ти зовсім не збираєшся виходити заміж, Енн?
— Колись, може, і вийду — коли зустріну того єдиного, — відповіла Енн, замріяно всміхаючись назустріч місяцю.
— А як ти знатимеш, що зустріла саме його? — не вгавала Діана.
— О, я знатиму… щось мені підкаже. Ти ж знаєш, який він — мій ідеал.
— Часом ідеали змінюються.
— Мій не зміниться. І я не зможу покохати чоловіка, що йому не відповідатиме.
— А якщо так ніколи й не зустрінеш його?
— Тоді помру старою панною, — пролунала життєрадісна відповідь. — Мені здається, це не найтяжча смерть.
— Вмерти старою панною, може, й легко, а от жити так я б не хотіла, — сказала Діана без жодного наміру пожартувати. — Хоч я була би згодна стати такою, як панна Лаванда. Але це неможливо. У сорок п’ять я буду страшенно гладка. Худенька стара панна ще може бути романтична, а гладка — ніколи. Ти знаєш, до речі, що три тижні тому Нельсон Аткінс освідчився Рубі Джилліс? Мені сама Рубі сказала. Вона спершу зовсім не хотіла за нього виходити, бо знала, що тоді доведеться жити з його батьками, але він освідчився так гарно й романтично, що в неї просто серце розтануло. Та вона не хотіла приймати рішення поспіхом, і сказала, що мусить тиждень подумати. А через два дні його мати проводила збори кравецького клубу, і там на столі у вітальні Рубі знайшла книжку — «Повний курс етикету». Вона каже, що просто не в змозі описати, що відчула, коли в розділі «Кавалерам та майбутнім женихам» виявила те саме Нельсонове освідчення, слово в слово. Вона пішла додому й написала йому нищівну відмову, і відтоді батьки не зводять з нього очей, щоб він, бува, не втопився в річці, — але Рубі каже, що дарма вони бояться, бо в тому розділі для кавалерів і майбутніх женихів є поради тим, кому відмовляють дівчата, і там нічого не сказано про те, щоб топитися. А ще вона каже, що Вілбер Блер за нею гине — але тут вона нічого вдіяти не може.
Енн нетерпляче махнула рукою.
— Не хочу цього казати — мені це видається зрадою, та я більше не люблю Рубі Джилліс. Ми були добрими подругами в школі й у семінарії… хоч і не такими добрими, звісно, як із тобою чи Джейн. Але за цей останній рік у Кармоді вона дуже змінилася — стала така… така…
— Я знаю, — кивнула Діана. — Такі вже вони — усі Джилліси, і Рубі теж. Пані Лінд каже, що коли хтось із їхніх дівчат і думає про щось, крім женихів, то нічим цього не виказує — ні словами, ні поведінкою. Рубі говорить лише про хлопців — які компліменти вони їй роблять, і як гинуть за нею в Кармоді… Дивно, але вони, здається, таки справді гинуть, — визнала Діана із прикрістю. — Вчора я бачила її в крамниці пана Блера: вона мені шепнула, що «підкорила» ще одного. Я не стала запитувати, хто він, бо видно