Доводи розсудку - Джейн Остін

— Ви не так уже й довго пробули в Баті, — сказав він, — аби встигнути знудитися від його вечірніх прийомів.

— О, ні! Вони мені зовсім не до душі. Я не граю в карти.

— Знаю, ви раніше не грали. Ви не полюбляли карт, але час може багато що змінити.

— Але я мало змінилась! — вигукнула Енн і осіклася, злякавшись сама не знаючи чого. Трохи почекавши, він сказав, нібито під впливом почуття, що раптом наринуло:

— Справді, строк чималий. Вісім років з половиною — неабиякий строк!

Чи мав він намір продовжувати, Енн залишалось уявляти потім, у затишку й на самоті; тому що, все ще прислухаючись до звуків його голосу, вона була відвернута Генрієттою, яка прагнула якнайскоріше вийти й закликала інших піти разом із нею, не гаючи часу, доки ще хтось не з'явився.

Енн довелося підкоритися. Вона сказала, що готова вийти зараз же, і намагалася здаватися щирою, але відчувала, що, якби Генрієтта знала про те, з якою журбою залишала вона свій стілець і збиралася покинути кімнату, мабуть, у серці, переповненому кузеном і щасливою впевненістю в його почуттях, знайшлося б місце й для жалю до неї.

Збори, однак, було припинено. Почулися тривожні звуки; наближалися нові гості, й двері відчинилися перед сером Волтером і міс Елліот, чия поява нібито водночас заморозила всіх. Енн одразу ж відчула гніт, і на всіх обличчях читала вона його ознаки. Невимушеність, свобода, веселість покинули кімнату й змінилися холодною стриманістю, обтяжливою мовчанкою та нудними світськими бесідами у відповідь на вишукану байдужість батька й сестри. І як їй було важко це усвідомлювати!

Ревнивого погляду Енн не уникла одна обставина. Обоє впізнали капітана Вентворта, і Елізабет була з ним люб'язнішою, ніж раніше. Одного разу вона навіть до нього звернулась і не раз на нього позирала. Без сумніву, Елізабет обмірковувала якийсь рішучий захід. Невдовзі все з'ясувалося. Після деяких належних незначущих фраз вона здійснила запрошення, яке обіцяла родині Мазгроув. «Завтра ввечері, у тісному колі». Це вимовлялося вельми люб'язно, і картки, якими вона спорядилася («Міс Елліот приймає в себе вдома»), було покладено на стіл з поштивою посмішкою, зверненою до всіх, але одна посмішка й одна картка були підкреслено звернені до капітана Вентворта. Елізабет справді провела достатньо часу в Баті, щоб навчитися цінувати людину з такою зовнішністю. Минуле вже не мало значення. На цей час капітан Вентворт міг бути гарною прикрасою її вітальні. Картку було вручено, і сер Волтер і Елізабет підвелись і вийшли.

Хоч і неприємне, вторгнення було коротким і, тільки-но за ними зачинилися двері, багато до кого повернулося попереднє пожвавлення, але тільки не до Енн. Вона ні про що не могла думати, крім запрошення, яке вона щойно побачила та якому дуже здивувалась, і того, як воно було прийняте: скоріше зі здивуванням, ніж з удячністю, скоріше ввічливо, ніж зворушено. Вона його добре знала; вона прочитала презирство в його очах і не сміла думати, що він прийняв це запрошення на спокуту за минулу зневагу. Вона засмутилася. Він тримав картку в руці ще довго після того, як вони пішли, нібито заглибившись у думки.

— Тільки подумай, Елізабет нікого не забула! — оглушливо прошепотіла Мері. — І не дивно, що капітан Вентворт так зрадів! Бачиш, ніяк не може очей від картки відірвати.

Енн упіймала його погляд, побачила, що його щоки почервоніли і на обличчі на одну мить з'явилося презирство. Вона відвернулась, аби вже не бачити й не чути того, що могло її засмутити.

Товариство розділилось. У чоловіків були свої справи, у дам — свої, і на тому Енн із ними й розпрощалася, її настійно благали повернутися, пообідати разом, залишитися до вечора, але її нерви надто довго були в напруженні, і вона відчувала, що їй не під силу ще хоч трохи бути в галасливому товаристві й треба якнайшвидше піти додому, де вона зможе мовчати скільки завгодно.

Пообіцявши бути з ними весь завтрашній ранок, вона закінчила турботи сьогоднішнього довгою прогулянкою до Кемден-плейс, де потім майже цілий вечір слухала метушливі розпорядження Елізабет і місіс Клей щодо завтрашнього прийому, безперестанне перераховування гостей і нескінченні міркування про різноманітні вдосконалення цього прийому, що мали зробити його найкращим із усіх, які коли-небудь влаштовувалися в Баті, і мовчки терзалася нерозв'язним питанням — прийде капітан Вентворт чи ні? Вони не мали сумніву, що він прийде, а її мучила невідомість, і кожні п'ять хвилин у неї з'являлося нове рішення. Більше вона схилялася до думки, що він прийде, що йому слід прийти, але даремно вона запевняла себе, що його закликають до того обов'язок і скромність, бо серце підказувало їй зовсім інше.

Проте на деякий час вона забула про свої тривоги, аби повідомити місіс Клей, що бачила її разом з містером Елліотом через три години після передбачуваного його від'їзду, бо, не дочекавшись від самої дами пояснень щодо цієї зустрічі, вона вирішила їй про це нагадати. Енн здалося, нібито вона помітила збентеження на обличчі місіс Клей. Щоправда, вже наступної миті це збентеження безслідно зникло, та Енн, як їй здалося, встигла прочитати свідчення того, що, чи то заплутавшись у власних інтригах, чи то поступившись його невблаганній владності, місіс Клей була змушена вислухати (мабуть, цілих півгодини) наставляння містера Елліота про те, як їй належить поводитись із сером Волтером.

Однак, вона вигукнула, дуже непогано зображуючи щирість:

— Боже мій! Та й справді! Тільки подумайте, міс Елліот, я бачила на Бат-стрит містера Елліота! Ніколи в житті я так не дивувалась. Він повернувся й дійшов зі мною до Памп-ярда. Щось завадило його поїздці до Торнберрі, але я дійсно не пам'ятаю, що: я поспішала й погано слухала, можу лише сказати, що він повернеться тоді, коли обіцяв, і не пізніше. Він уже запитував, коли завтра йому можна буде прийти. Ні про що інше й не думав, окрім цього «завтра», і я теж, звичайно, тільки про це й думаю з того часу, як увійшла до будинку й дізналася про всі ваші новини, ось у мене й випало з голови, що я його зустріла.

Розділ XXIII

Усього лише день проминув відтоді, як Енн розмовляла з місіс Сміт, але через деякі не менш важливі події, а також тому, що поведінка містера Елліота мало її турбувала, доки вона не зачіпала почуттів декого іншого, наступного ранку Енн знову вирішила відкласти розмову з леді