як воно є, тобто партія правих нехай організовує уряд, партія центру засідає в муніципальних радах, прикинутися, ніби нічого не сталося, уявити собі, наприклад, що в столиці було оголошено воєнний стан і, відповідно, призупинено конституційні гарантії, а після того як мине певний час, як усядеться курява, коли зловісні результати виборів відійдуть у давноминулий час, тоді можна буде підготувати нові вибори після добре організованої виборчої кампанії, багатої на присяги та обіцянки, й водночас ужити всіх заходів, не відвертаючи носа від будь-якого невеличкого порушення закону, аби тільки уникнути того явища, яке вже дістало з уст відомого фахівця в цих матеріях назву політико-суспільної тератології. Але були також люди, які дотримувалися протилежної думки, стверджуючи, що закони слід вважати священними, мовляв те, що написано, треба виконувати, нехай там що відбувається, а якщо ми звернемо на стежку викрутасів і штучних пристосувань, то прийдемо прямо до хаосу й до розпаду свідомостей, одне слово, якщо закон стверджує, що у випадку природної катастрофи вибори треба повторити через тиждень, то через тиждень їх і справді слід повторити, тобто вже наступної неділі, і хай станеться те, що захоче дати нам Бог. Проте слід було відзначити, що партії, висловлюючи свої погляди, воліли надто не ризикувати, не рубати з пліч. Керівники правої партії, які увійшли до уряду та до органів муніципального управління, висловили переконаність, що цей тріумф, незаперечний, як вони стверджували, принесе їм перемогу на срібному блюдці, а тому обрали тактику спокійної впевненості, забарвлену дипломатичним тактом, вірячи в ті священні принципи, яким підкоряється уряд, що мусить виконувати закон, Як то логічно й природно за умов нашої стабільної демократії, пояснювали вони всім. Представники партії центру також заявляли, що закон треба шанувати, але вимагали від уряду дій, виконати які ніхто не зміг би, це було наперед очевидно, тобто йшлося про застосування найсуворіших заходів, що забезпечили б абсолютну нормальність електорального процесу, але передусім — чи можна таке собі уявити — його результатів, Щоб у цьому місті, пояснювали вони, не міг повторитися ганебний спектакль, який ми показали батьківщині й світу. Щодо партії лівих, то вони після того як скликали свої найвищі директивні органи й після тривалих дебатів, опрацювали й опублікували постанову, в якій висловили свою найтвердішу надію в тому, що електоральний акт, який наближається, об’єктивно створить політичні умови, необхідні для становлення й розвитку нового етапу соціального поступу. Вони не обіцяли виграти вибори й організувати управління країною, але такий висновок можна було зробити. Увечері прем’єр-міністр виступив на телебаченні, щоб оголосити народу, що згідно із законами, якими нині керується наша держава, муніципальні вибори будуть повторені в наступну неділю, а отже, о двадцять четвертій годині сьогоднішнього дня починається новий період виборчої кампанії тривалістю в чотири дні, який закінчиться о двадцять четвертій годині в п’ятницю. Уряд, вів далі промовець, надавши своєму обличчю виразу серйозності й умисне наголошуючи на відкритих складах промовлюваних слів, вірить у те, що населення столиці, знову покликане голосувати, зможе виконати свій громадянський обов’язок із гідністю й пристойністю, з якими завжди виконувало його в минулому, у такий спосіб нейтралізувавши прикру подію, під час якої з досі не прояснених причин, але які, сподіваюся, незабаром будуть з’ясовані, характерний для жителів нашого міста чіткий критерій подій був несподівано приведений у замішання й спотворений. Голова держави мав повторити своє звернення до народу по закінченні виборчої кампанії, в п’ятницю, проте заключну фразу він уже підібрав, Неділя, мої дорогі співвітчизники, буде чудовим днем.
Вона й справді була чудовим днем. Уже рано-вранці, коли в небо, яке нас накриває і захищає, у всьому своєму блиску, сяючи у глибині синього кристалу, викотилося сонце, згідно з натхненними словами одного з телевізійних репортерів, виборці почали виходити зі своїх домівок і прямувати до виборчих дільниць, і не однією сліпою масою, як розповідають, було в минулу неділю, а кожен ішов сам по собі, й усі так поспішали, що двері дільниць були ще зачинені й перед кожною вишикувалися довжелезні черги громадян. Проте не все було чесним і чистим у цих спокійних вервечках людей. Не було бодай однієї черги в тих сорока, які стояли по всьому місту, в якій би не прилаштувалися один або кілька шпигів, яким доручили слухати й записувати на магнітофон розмови сусідів по черзі, бо поліційні власті були переконані, що тривале чекання, як ото буває в медичних консультаціях, рано чи пізно розв’язує язики, викриваючи хай навіть однією половиною слова потаємні наміри, які надихають виборців.
У своїй переважній більшості шпиги були професіоналами, тобто належали до секретних служб, але траплялися серед них і такі, які прийшли служити добровільно, патріоти й любителі розшуку, яких приводило до поліції покликання служити без винагороди, й усе це сказано в тих деклараціях, які вони підписали, проте було чимало випадків, коли цих людей приводила сюди любов до доносів. Генетичний код, який ми, надто не замислюючись, назвали людською природою, не обмежується органічною роллю дезоксирибонуклеїнової кислоти або ДНК, він приховує в собі багато чого іншого, про що можна поговорити й чого можна досягти, але це, якщо висловитися фігурально, є тією додатковою спіраллю, яку ми досі, так би мовити, не змогли вивести з дитячого садка, попри безліч психологів та аналітиків найрозмаїтіших шкіл і калібрів, які поздирали собі нігті, намагаючись відсунути засув до цієї таємниці. Ці наукові міркування, хоч би якими вони були цінними й хоч би які перспективи обіцяли вони на майбутнє, не повинні примусити нас забути тривожну реальність сьогоднішнього дня, на яку ми звернули увагу лише тепер, і йдеться не лише про шпигунів із неуважними обличчями, які з неуважними обличчями слухають і записують на магнітофон те, що вони почули, а й про автомобілі, які повільно ковзають понад чергою, наче шукають місця, де їм припаркуватися, але в яких розташовані невидимі для очей відеокамери з високою чутливістю й мікрофони останнього покоління, спроможні перевести в графічну картину емоції, якими пошепки діляться різні групи людей, кожна з яких вірить у те, що її думки відрізняються від думок інших груп. Шпигуни записують слова, але намагаються розгадати емоції. Ніхто не може почуватися в безпеці. Проте до самої тієї миті, коли повідчинялися двері до виборчих дільниць і черги почали рухатися, магнітофони не змогли вловити більше, як кілька незначущих фраз, банальні коментарі про чудовий ранок і високу температуру або про поквапно поглинутий удома сніданок, короткі діалоги на таку важливу тему, як на кого можна залишити дітей, коли матері підуть голосувати,
