Відлуння любові: жінки - Колектив авторів

На тому все б і закінчилось, але Надія не захотіла відпускати свого рятівника. Вони розмовляли, як добрі друзі, як давні знайомі. Виявилося, що в них так багато спільного!

Олег не будував щодо Надії жодних планів — і так все життя на колесах, а їздити з одного міста в інше він вже не хотів. Почав прощатися, та якось розмова зачепила місце народження і тривала далі…

Друга їх зустріч відбулася вже через тиждень в рідному місті, далі — більше. Саме тоді Олег чи не вперше відчув різницю між «кохати» і «бути коханим». В нього не вимагали вирішення якихось проблем, не виймали з кишені останнє — його просто любили. Його симпатія в закоханість переросла не одразу — оглядався, чекаючи якогось несподіваного удару, як це вже не раз траплялося. А удару не було. Вирішилася проблема з кредитом і його виплатою, щоправда, не без допомоги Надійчиного батька. В Олега знову з’явився свій магазин (попередній, оформлений не на нього, він мусив віддати колись Лесі). З’явилися нові шанси, нові можливості, а пройшло небагато часу — всього пів року. Він знову став «щасливчиком» і «везунчиком», хоч сам не знав, звідкіля береться щастя і везіння.

…Думки летіли швидко, шугаючи то в минуле, то в майбутнє. Машина виїхала на трасу. Дощ падав, заколисуючи усіх, хто спав. Олег прилаштувався за вантажівкою і їхав, зв’язуючи думками роботу, родину, себе. Час від часу поглядав на сплячу Надію — у нього знову з’являлося почуття відповідальності за жінку, але тепер це не було настільки обтяжливим для нього.

Позаду сигналив, йдучи на обгін, невгамовний водій фольксвагена.

— Та куди ж тебе несе? — стиха вилаявся Олег, — і чого б я обганяв на такому крутому підйомі?

…Попереду засигналили машини. Олег взяв ліворуч, щоб заглянути, що трапилось. Вилаявся ще раз — так і є, фольксваген «поцілувався» з кимось. Нічого страшного — в сорочці народився хлопчина — тільки розвернуло на сковзкій дорозі і фару підм’яв. Словом, легкий переляк.

— Пощастило, — подумав, проїжджаючи повз нього.

— Не обігнав, — розводячи руки в сторони, чомусь усміхався до Олега молодий водій.

– І чого б це я випробовував стільки раз за ніч свою долю? — буркнув Олег і осікся, згадавши, що ті ж слова стільки раз він чув від матері.

До ранку він декілька раз виходив з машини — робив зарядку, проганяючи сон, годину подрімав поблизу заправки — це стандартний водійський арсенал засобів для того, щоб успішно добратися до місця призначення. Вже сіріло. Знову з’явився білий молодий туман, але вже не вечірній, а ранковий.

Надія здивовано дивилася на Олега — вона ж так боролась зі сном, але таки заснула! Як вона проспала цілу ніч? Розтирала затерпле плече і усміхалась.

— Знову туман? — запитала ледь захриплим, ще сонним, голосом.

— Як бачиш, — Олег їхав далі, вдивляючись в дорогу. Дощ закінчився. З білого молока туману виринало біло-жовте колесо і мережило своїм ранковим сонячним світлом довкілля, нанизувало росяні перли на оксамитовий покірний смарагд трав.

Олег зупинив машину на узбіччі. Поцілунок освіжив Надіїн рум’янець.

Обоє вийшли з машини. Минуле, як ніч, що пройшла, відлетіло у забуття. Їх чекав новий день, сповнений сонця, зелені і літа.

м. Львів

У цю кав’ярню Мар’яна хотіла привести сестру вже давно. Смачна кава, шоколад, цукерки та різноманітні смаколики. Тут було затишно, а коричневі кольори і старі фотографії надавали приміщенню якоїсь неймовірної, казкової атмосфери. Здавалося, що час зупинився у цих стінах, і всі проблеми залишилися за вікном.

Потрібно було за будь-яку ціну затягти Валентину сюди, щоб розвіялася, відсторонилася від похмурих думок. І Мар’яна пішла на хитрість, зателефонувала сестрі і призначила зустріч, ледь не плакала по телефону, хоч і боялася зурочити власне сімейне щастя. Вони так давно не бачились, і навіть розмовляли телефоном рідко — все не було часу на спілкування, яке з кожним роком ставало все більшою розкішшю.

Хоча Мар’яна народилася лише на рік пізніше за Валентину, але долі у них були дуже різні.

Валентина рано вийшла заміж, бо покохала свого Олега. Швидко народилася дитина, довелося покинути навчання: у ті лихі злиденні роки їхньої молодості треба було працювати, а не займатися саморозвитком. Невдовзі у молодій родині з’явився другий малюк.

Мар’яна ж ще зі школи полюбила іноземні мови. Вивчала спочатку англійську, слухаючи не повністю заглушений звук на іноземних піратських фільмах, які показували по телебаченню. Тоді всерйоз захопилася французькою. Їй пощастило проявити себе й в університеті, ще студенткою неодноразово побувати в Європі.

І поки Мар’яна займалася кар’єрою й зовсім не думала про жіноче щастя, Валентина виховувала дітей, боролася з безгрошів’ям. А тоді чоловік потрапив під скорочення, як це часто буває, зазирнув до пляшки, тоді ще раз і ще… Це вже був зовсім не той Олег, якого так палко кохала Валентина, і який перші букети квітів для своєї дівчини не купував, а потай збирав на клумбах центрального проспекту.

Діти росли, матір намагалася огородити їх і від батька, і від життєвих негараздів, й згодом Марічка та Сашко звикли, що все в родині для них, почали ображати Валентину. Не було дня, щоб бідна старша сестра не телефонувала молодшій і не плакалась у слухавку.

А тоді Валентина вирішила обрубати все це, почати життя з початку і поїхала на заробітки в Італію. Не знаючи ні мови, ні тутешніх звичаїв, за копійки, якщо порівнювати з тамтешніми робітниками, вона сім років доглядала старих італійців і надсилала гроші неповнолітнім дітям. Забувала на тій іноземній панщині Валентина і про свою