Привіт, море! Я повернулась - Марі Лі

- Матвію, обережно там! – застережливо вигукнула я, скидаючи речі на підлогу.

- Мамо, поглянь яка тут краса! – зовсім не звертаючи уваги на мої слова, крикнув малий бешкетник.

Оминувши два широких ліжка, я вийшла на балкон і завмерла. Перед нами в усій своїй красі постали гори. І навіть високі стрункі кипариси не тільки не заважали милуватися пейзажем, а навпаки ніби доповнювали його. Маленькі гостьові будиночки тулилися один до одного, а гірські дороги змійкою звивалися аж до самого верху, різко обриваючись біля високих скель. Ну і звісно, як же без моря? Щоправда, нам прийшлось вдовольнятися лише невеличким синім клаптиком зліва ген далеко понад верхівками тропічних дерев. Проте, навіть цей клаптик настільки гармонійно вписувався у краєвид, що складалося враження, ніби нас перенесли з України кудись на Середземноморське узбережжя.

Так насолоджуючись панорамою, яка відкрилася перед нами, ми геть втратили лік часу. Схаменулася я коли відчула як мої щоки почали пашіти від надмірного впливу високої температури. Миттю загнавши Матвія всередину, я прикрила двері на балкон і увімкнула кондиціонер. На тумбочці біля ліжка я помітила листок з інформацією щодо правил проживання у готелі, а також із зазначенням періоду сніданку та вечері. Взявши до уваги, що до вечері у нас є як мінімум п’ять годин, я змусила сина піти в душ. А сама з розмаху гепнулася на широке м’яке ліжко і вперше за останні роки відчула себе по справжньому щасливою.