Між орлами і півмісяцем - Андрій Хімко

вивідин і під Жовтоводами ще, і під Корсунем та Білою Церквою, і на Брацлавщині та Вінниччині, тепер оце і під Пилявцями, Не було ціни отим Гнатовим оповіщенням. Дорівнював Турлюнові в усіх якостях хіба отой, колись на Січі чорний, як халява, корчмарів прислужка Явтусь, вписаний у компут як Халява. Дорівнював він Турлюнові й у вивідній кмітливості, в охоронній та ощадній увазі до підлеглих козаків у своїй чоті, і у сміливості та відчайдушності у дворучному, як і Гнат Турлюн та й сам Сірко, бою, у всіляких потужних сукцесних вигадках. За Явтусевою підказкою увесь полк Сірків майже тиждень уже не лише всіляко посудиться збройно, а й ошатнюється опудалами з сіна й соломи, одягаючи їх у татарську та козацьку одіж. Оті опудала допоможуть — і неабияк! — узавтра і позавтра козакам розбити вщент у півтора раза більші чисельно польські відбірні ровти і взяти: великий полон кварцяників, небачено багаті, особливо рондні, збройні, кінні та шатні трофеї, більші навіть за покорсунські.

Неймовірно те, але й незаперечно, що і в Жовтоводах, і в Корсуні та Білій Церкві, і вже ось під Пилявцями і легендарний Кривоніс, і прославлені Нечай та Іван Ганжа, маючи навіть менші звитяжні успіхи, ніж оті Івани — славний Богун та Сірко, поклали на розгром шляхти значно більше своїх рядовичів-побратимів, а Іван Ганжа і сам наклав головою отут, у Пилявцях, тоді як обидва Івани досягли значних бойових успіхів, майже повністю цілими зберігши свої шереги завдяки штукарствам, хитрощам та спритності. Ні-ні! Вони не уникали бою, але вели його тільки напевне результативно, здобувши славу зачаклованих серед козацтва. А бій же то був — спаси Боже й помилуй!.. Світ, здавалося, загорівся, небо потемніло і закривавилося від нього!..

І Сірко, і Богун, не змовляючись, були одностайні у своїх успішних, як правило, маложертовних ратних діях і ніби змагалися, хто досконаліше обведе навкруг пальця ляха-супротивника і меншими потугами доможеться вагоміших наслідків у двобоях. Цінував це гетьман і одноразово остерігався, бо обидва «задирливо», як йому здавалося, і виклично вели себе і не в міру часто судили його дії в регіментарстві, особливо на радах і зборах при «знатних» і «старших».

Заздрісна була йому, гетьманові, і шана до них козацтва та поспольства, хоч обидва й були невблаганно суворими до підлеглих. Дивувало всіх ще й те, що, прорубавшись у смертельних герцях від Жовтовод аж до Пилявців і омозоливши, наче підошвою підшивши, долоні обох рук, вони досі не мали жодної подряпини на тілі і тим збільшували свій сатанинський героїзм, поки не стали загальновизнаними характерниками, особливо Сірко, і в очах старшин, і в свідомості козацтва та поспольства...

2.

Стояла прохолодна політня пора, коли переможні козацькі потуги, з боями взявши Старокостянтинів і Збараж та обійшовши — за викуп для оплати послуг Тугай-беєві, Калзі-султанові і Пін-азі — Львів, майже без супротиву досягли Замостя і аж Любліна. Досягли як герої і витязі на подив усьому світові! Нічого ніби не лишалося гетьманським лавам, як іти прямо на Варшаву і Краків і диктувати бундючним королятам і пихато-чванливому сеймові відповідну волю переможців, куплену по терпіннях від визисків і знущань потом і кров'ю, життям численних тисяч визвольників в оцих сукцесах. Іти і диктувати — та й тільки!

Але сталося неймовірне. До штурму Замостя в Кривоноса, Богуна, Данила Нечая, Чорняти та Сірка все було заздалегідь старанно узгоджене, припасоване і зготовлене, ба військо навіть відпочило. Додаткові полки на чолі з Небабою, Кричевським, Гладким, Іваном Нечаєм, Гаркушею, Кривошапкою та Микульським гетьман, як і вимагала Мала рада, послав на Радзивілла, і ті зі сорокатисячними місцевими повстанцями менш як за місяць часу звільнили від Литви Брагін, Лоєв, Гомель, Річиці, Мозир, Туров, Пінськ, Берестейськ, Чечерськ, Брест, Рогачів, Бихів та Мотилів.

Отож, не боячись удару в бік, призначені штурмувати Замостя полковники готувалися до наступу. Кривоніс мав пробратися із Чорнятою із-за річки Вепсі та її боліт і вдарити в леті на Суховолю і Ліпське, Богун з Данилом Нечаєм — між Черничиним і Голобужем впасти на Меншин. Сітавець та Демковець, а Сірко, в свою чергу, бурею налетіти на Комарів і Лабунне, окличивши початок своїх дій гарматним пострілом як гаслом для загального наступу й штурму.

Про якусь невдачу і мови не було. Всі три об'єднані потуги, не спиняючись, як наполіг ще не видужалий від поранення під Старокостянтиновим Кривоніс, мали врізатися — за згодою і планом Хмельницького — клином у регіменти ляхів у Замості. В своєму резерві цього разу гетьман лишив Гирю, Демка, Морозенка, Глуха, Тетерю та Дорошенка і на віддалі — орду, звичайно, під таємним наглядом, досить навчений її поводженням дотепер.

Правда, як досконало і викінчено та виважено не розробив гетьман Богдан плану бою з ляхами на чолі із «периною», «латиною» та «дитиною», призначені іти першими на Замостя полковники, вернувшись у розташування своїх залог, самочинно переінакшили Хмелевий план, не пішовши на ворога із Заболотців, Заставного та Вільхової спільною лавою, де їх ляхи, завдяки таємним вивідцям, уже чекали, а вирішили тризубовим клином зненацька проколоти, розірвати чи й оточити з трьох боків найбільше огармачені польські охоронні застави, щоб потім уже — таки лавовим клином,— врізатися в Замостя.

Став у пригоді та посприяв цьому, противному для гетьмана, рішенцеві, приведений за дня Турлюном та Халявою полоненик. Сіркові своїм полком, у якому налічувалось завдяки приєднанню навколишніх селян втричі більше козаків, ніж визначалось, випало наступати в лоб досить укріпленим польським редутам. Отож, було та було роботи Турлюновій та Халявиній чатам у розвідуванні, хоч місцеві повстанці їм і допомагали тут неабияк.

Полоненик повідав Сіркові, а через нього й іншим, що гоноровий пан Вишневецький, перегризшись із Оссолінським, Заславським, Остророгом та Конецпольським із-за Карла-Густава, якого бажав бачити королем на місці покійного Владислава, та не ставши, як хотів, ні польним, ні коронним гетьманом, бо, окрім того, був ганебно розбитий Перебийносом, тепер зі своїми дуже поріділими