Смутна доба - Микола Смоленчук

У сутінках досягли вони Бованів, де стояли коні. Одразу й покинули Канів.

Михайло Молчанов, той самий, котрий постачав царю Дмитрію гарненьких жінок, коли заколотники Шуйського громили царський палац, з двома поляками тихенько вислизнув із Кремля і подався з Москви. Знав, що його не помилують. Був він при цареві астрологом, а долю не передбачив. Ні собі, ні цареві.

Прямували втікачі до польських кордонів.

— Вам добре, ви біжите додому! — позаздрив ляхам.

У Москві, яку вони щойно покинули, події розвивалися бурхливо. Через два дні після заколоту, тобто 19 травня, коли труп самозванця ще лежав на Красній площі, Василь Шуйський зібрав бояр.

— Треба вибирати нового царя! — сказав, кліпаючи підсліпуватими очима.

— Є такий — князь Шуйський! Василь Іванович! — кричали бояри.

Князь Василь поламався для годиться і згодився.

Ударили дзвони, збігся на площу народ і проголосили князя Шуйського царем. Хоч не так і одразу. 20 травня, в неділю, Красна площа знову вирувала. Хто убив царя? За що його убили? Як став царем князь Шуйський? Хто його обирав — спільники по заколотові чи народ?!

— Ми бігли рятувати царя, а не убивати!

— Ви знищили поляків. Сигизмунд вам цього не подарує!

— Всюди кров! Ми стомилися від крові!..

Труп самозванця ще лежав на площі, а вже говорили, що убито іншого. Тому одразу багато хто повірив, бо царя убили підступно. Люди дійсно бігли його рятувати, а не вбивати!

Вістка, що убитий інший, миттю облетіла Москву і прижилась.

А тут ще якийсь француз:

— Труп бородатий, а цар бороди не носив! І чуб мав довший!

Навіть кімнатний слуга царя хвалився перед натовпом:

— На Красній площі не труп царя — малий він, товстий, з голеним лобом. Цар був худорлявіший! Волосся на грудях у нього не росло!..

Йому одразу повірили.

Цар Василь діяв розумно, він урочисто переніс з Углича прах істинного царевича Дмитрія і помістив в Архангельському соборі. Духовенство повідомило, що мощі здатні зціляти, сповістило в усі приходи, хто істинний цар. Написала грамоту і цариця Марфа.

Прихильних до самозванця дворян Шуйський висилає на заслання. Вдачу новий цар мав погану — він збирав наклепи, слухав різні плітки. Недруги одразу посварили його з новим патріархом Гермогеном, колишнім митрополитом казанським, людиною такою ж недоброю, як і Шуйський. Правда, Гермоген при всіх несимпатіях захищав його, вінчаного царя.