Інші пів’яблука - Галина Костянтинівна Вдовіченко
– Нарешті! Ти ж відчувала: до весілля діло йде.
– Та не старший одружується! Молодший. Наш юний барабанщик. Із дівчинкою-близнючкою. І не з тою, що ви і я подумали, а з тою, другою, в окулярах… З Анею. От вам і ботанічка!
– І мені вона подобається, – підтримала Ірина. – Це та, що з нашим яблуком виходила, з яблуком Пінзеля, пам’ятаєте? Чудова дівчинка. Хоч і Яна теж хороша, просто інша.
– Вірю, – погоджується Галя. – Після того як ти яблуко Курича в руках покрутила, вірю кожному твоєму слову.
– Того дня, коли ми до Бучача їздили, щоб ви знали, я всі свої секрети Кумпі вибовкала. А він мені – свої.
– Звучить загрозливо, – сказала Галя. – І обнадійливо.
Усі наготувалися щось почути, але Ірина нічого до своїх слів не додала. Що було казати? Що цей чоловік зачепив її за живе? Що вона почала про нього думати з неспокоєм у серці. Занадто тихий… От тобі й тихий. Згадувала, як він пив каву на аварійному балконі, спокійний, наче сфінкс. Як вони тікали вдвох від чогось невідомого під мурами ратуші. Як він телефонував їй наступного ранку: «Все гаразд, незабаром повернуся…»
– Це на вас так яблуко правди подіяло… – усміхнулася Луїза.
– Він до нього навіть не доторкнувся, – відповіла Ірина. – Лише я його розтуляла-стуляла.
– Дівчата, а наше яблуко теж не з нами, – згадала Магда. – Теж пішло у світи. Аллин брат погодився лікуватися, сам дійшов такої думки. То вона одразу й попросила дозволу дати яблуко на кілька днів своїй товаришці, в тої батько п’є без просипу… Покотилися наші яблука в різні боки. Було два яблука, а тепер немає жодного!
… Діти вийшли проводжати маминих подруг, вдівшись у зимові куртки й теплі шапки. Бігали по доріжках, стрибали по кам’яній лавці. Магда теж убралася по-зимовому. Знає вона ці довгі прощання при хвіртці, слово до слова чіпляється – годі розійтися!
У прозорому дзвінкому повітрі наче щось заіскрилося. Сніг, дівчата, сніг! Падав на рукави, вихвалявся довершеною графікою небесних крижинок, даруючи чисту радість – одну для всіх: і для дітей, і для дорослих. Навіть Курич зі своєї майстерні вийшов, накинувши куртку.
Сонька з Кузьмою ловили сніжинки язиками. І мамині подруги згадали, як це робиться, повисували язики. Від’їжджали, наче в музичній шабатурці – під звуки акордеона в салоні. Галя з Іриною танцювали руками, в них це виходило злагоджено й кумедно. Навіть Луїза, розвернувшись, зупинилася і теж у танці закрутила руками над кермом. Пустують. Одна – безробітна («Тимчасово!» – впевнена Луїза), друга має поважні причини хвилюватися за своїх хлопців (Галя нахилилася до вікна), третя таблетки за якоюсь схемою ковтає, від млинців за столом відмовилася, дієта, мовляв, і то не заради фігури, а тому, що лікар заборонив. Посунули свої проблеми вбік – нехай почекають. А тепер, цієї миті, дуріють, танцюючи в машині, як безжурні дівчата.
Бузковий «Шева» проплив попри сімейство Куричів, яке з усмішками вишикувалося біля воріт. За вікном авто – притиснутий до скла розплющений Галин ніс. Розреготалися Куричі, діти майнули за машиною слідом, розмахуючи руками, і бігли наввипередки, залишаючи сліди на білому снігу, аж поки Магда гукнула їх додому.
25 вересня 2012 – 29 вересня 2013
Примечания
1
Рукомиш – село в Бучацькому районі Тернопільської області.
2
Іоан-Георг Пінзель (бл. 1707 – бл. 1761) – видатний український скульптор, представник пізнього бароко й рококо, засновник Львівської школи скульпторів.
3
Сницар – різьбяр.
4
Боцеті – зменшені зразки скульптур.
5
Гоноруватися – пишатися.
6
Митна площа – площа у Львові.
7
Батяр – гульвіса.
8
Верховина – селище міського типу в Івано-Франківській області, адміністративний центр Верховинського району.
9
Головиця – джерело.
10
Дземброня – село у Верховинському районі Івано-Франківської області.
11
Файка – люлька.
12
Бамбетель – розкладне дерев’яне ліжко-лава.
13
Креденс – буфет на посуд.
14
Братрура – частина печі з затулою, куди ставлять їжу, щоб вона не холола.
15
Гуслянка – кисляк із пареного молока.
16
Бануш – мамалига, зварена на сметані.
17
Жереп – гірська низкоросла сосна.
18
Літовище – місце в горах, де влітку випасають худобу, а також сам час літнього випасу.
19
Бернард Меретин (кін. XVII ст. – 1759) – архітектор епохи пізнього бароко й рококо. Німецького походження, працював на західноукраїнських землях.
20
Годовиця – село в Пустомитівському районі Львівської області.
21
Анн Демельмейстер (нар. 1959) – бельгійська дизайнерка-авангар-дистка, одна із засновниць модного деконструктивізму.
22
Чіабата – традиційний італійський хліб.
23
Захристя (захристія) – приміщення біля вівтарної частини християнського храму, де зберігають предмети культу.
24
Мартин Альтомонте (1657–1745) – італійський маляр, з 1684 року жив у Польщі, придворний художник Яна ІІІ Собеського.
25
Городенка – місто в Івано-Франківській області.
26
Путто – мистецький образ малого голого хлопчика.
27
Юбер Джеймс Марсель Таффі де Живанші (нар. 1927) – французький модельєр, засновник будинку моди «Живанші».
28
Вернер Балдессаріні (нар. 1945) – австрійський кутюр’є, тривалий час був головним дизайнером будинку моди «Г’юґо Босс», заснував власний будинок моди «Балдессаріні».
29
Персенківка – місцевість у Сихівському районі Львова.
30
Хуторівка – одна з вулиць Львова.
31
Мідниця – тут: таз.
32
Музей Оранжері – картинна галерея в Парижі, в якій виставляють роботи імпресіоністів і постімпресіоністів.
33
Микола-Василь Потоцький (1706–1782) – польсько-український магнат, меценат.
34
Ель Греко, справжнє ім’я Доменікос Теотокопулос (1541–1614) – іспанський художник, представник критської школи.
35
Алессандро Маньяско (1667–1749) – італійський живописець доби бароко, майстер генуезької школи.
36
Джованні Баттіста Тьєполо (1696–1770) – найвизначніший художник італійського рококо, майстер фресок і гравюр, останній великий представник венеційської школи.
37
Франсуа Буше (1703–1770) – видатний французький маляр, гравер і декоратор доби рококо.
38
Зальцбург – місто, де народився (1756) геніальний австрійський композитор Вольфґанґ Амадей Моцарт. А Відень став містом розквіту його таланту, там він і помер 1791 року.
