Самоцвіт семи зірок - Брем Стокер

Під керівництвом містера Трелоні ми поклали мумію на стіл.

І тоді мені стало страшно. Там, при світлі, став очевидним весь матеріальний бік смерті. Зовнішні покривала були пошарпані й укриті курявою, їхні краї звисали лахміттям, фарба збереглася лише подекуди, лак облущився. Перед нами була сама смерть і більше нічого. Вся романтика і відчуття таємничості зникло. Доктор Вінчестер був незворушний, мов перед операцією, а я почувався пригнічено, мені було соромно, а ще мене тривожила смертельна блідість Маргарет.

Ми почали знімати бинти. Розгортання мумії кота трохи приготувало мене до цього, але мумія цариці була значно більшою і незрівнянно вишуканішою. Кіт був забальзамований із використанням грубих матеріалів, а тут були використані найкращі смоли і прянощі. Там була неймовірна кількість бинтів, і після розгортання утворилась велика купа. Поки їх розгортали, я хвилювався дедалі більше. Я не брав у цьому участі, й Маргарет поглянула на мене з вдячністю, коли я відійшов від столу.

Бинтування ставало дедалі тоншим, а запах — гострішим. На деяких із внутрішніх покривал були зображені символи і картини, часом вони були зелені, часом ряснобарвні. Час від часу містер Трелоні або містер Корбек звертали нашу увагу на якийсь малюнок.

Врешті-решт ми зрозуміли, що розгортання наближається до завершення. Пропорції мумії вже зменшилися до майже нормальних розмірів. Обличчя Маргарет зблідло, її серце калатало дедалі дужче.

Знімаючи останній бинт, містер Трелоні побачив стривожений вираз її обличчя. Він зупинився і сказав заспокійливим тоном:

— Не ніяковій, моя люба! Поглянь! Тут немає нічого, що могло б тебе вразити. Цариця одягнута в мантію!

Останнє покривало було широким шматком матерії, довжина якого відповідала довжині тіла. Коли його зняли, перед нашими очима з’явилася мантія з білого полотна, що прикривала тіло від шиї до підошов.

І яке то було полотно! Ми нахилилися, щоб розгледіти його.

Маргарет навіть про тривогу свою забула, бо такого полотна ніхто ще не бачив. Воно було мов найтонший шовк, на шиї були майстерно вишиті золотом дрібні гілочки смоківниці, а навколо ніг у схожому стилі на неоднаковій висоті була вишита нескінченна низка лотосів.

Вздовж тіла лежав пояс із коштовного каміння. Пряжкою був великий жовтий камінь, що сяяв, наче всередині було справжнє сонце, а два камені обабіч світилися місячним сяєвом.

А крім того, з кожного боку, з’єднані золотими застібками вишуканої форми, ряхтіли нитки блискучих самоцвітів.

Маргарет підняла руки від захвату. Вона нахилилася, щоб оглянути його ближче, але раптом гойднулася назад і випросталася.

— Це не поховальне вбрання! Воно не було виготовлене для вбирання мертвих! Це весільна сукня! — переконано сказала вона.

Містер Трелоні нахилився і доторкнувся до полотняної мантії.

— Маргарет має рацію! — сказав він. — Це вбрання не призначене для мертвих! Погляньте, воно просто лежить поверх її тіла.

Він підняв пояс із самоцвітів і передав його Маргарет. Тоді обома руками підняв розкішну мантію і поклав їй на руки.

Ми були приголомшені красою оголеного тіла, що лежало перед нами. Містер Трелоні нахилився і зняв покривало з обличчя небіжчиці. Коли він відступив і перед нами постала вся велична краса цариці, я відчув, як мені стало страшенно соромно. Було несправедливо, що ми дивилися на цю незрівнянну красу — це було майже блюзнірство! Білосніжне диво цих прегарних форм було втіленням мрії. Це зовсім не було схоже на смерть: вона була як статуя, вирізьблена рукою Праксителя. Не було всихання, яке з’являється одразу ж по смерті, ніяких зморщок, всі пори тіла збереглися в ідеальному стані. Тіло було круглясте, як у живої людини, а шкіра гладенька як шовк і скидалася на слонову кістку.

Палаючи від гніву і сорому, Маргарет накинула на тіло мантію, залишивши відкритим лише обличчя. Воно здавалося живим. Повіки були заплющені, чорні довгі вії лежали на щоках. З-під повних червоних губ виднілась тоненька біла лінія зубів. Коси були надзвичайно густі й чорні. Я був уражений її схожістю з Маргарет, хоча згадка містера Корбека, який цитував містера Трелоні, підготувала мене до цього. Схожість підкреслювалася дорогоцінною прикрасою, яка була в її волоссі — диск і плюмажі, які й Маргарет носила, коли я її вперше побачив. Це також була велична прикраса: величезна перлина з місячним відблиском, оточена різьбленими самоцвітами.

Здається, містер Трелоні був геть виснажений. Коли Маргарет підбігла до нього й обняла, я почув, як він затинаючись прошепотів:

— Схоже, ніби це ти померла, моя дитино!

Запала довга мовчанка. Голос містера Трелоні порушив чари:

— Пізніше ми повинні спробувати дізнатися процес бальзамування. Він не схожий на жоден із тих, які я знаю. Здається, тут немає жодного надрізу для виймання внутрішніх органів. Крім того, в тілі немає вологи, її, мабуть, замінили воском чи стеарином, який ввели у вени. Цікаво, чи могли вже в цей час використовувати парафін?

Маргарет накрила тіло цариці білим простирадлом і попросила нас перенести мумію до кімнати. Потім вона попросила нас піти:

— Залиште її наодинці зі мною. Повинно минути ще багато годин, і я не хочу, щоб вона лежала там. Можливо, вона приготувалася до весілля — весілля зі смертю, і принаймні буде одягнута в мантію.

Коли я незабаром зайшов до кімнати, цариця була одягнута в мантію з тонкого полотна, оздоблену золотим шиттям. Навколо неї стояли запалені свічки, а на її грудях лежали білі квіти.

Тримаючись за руки, ми трохи постояли, дивлячись на неї. Потім Маргарет накрила її білим покривалом, і ми пішли до їдальні, де зібралося товариство.

Час минав повільно. Дехто вже почав дрімати. Я намагався зрозуміти, чи не було це