Святослав - Семен Дмитрович Скляренко

І княгиня вірила, що дійде згоди з імператорами, буде в них тиха й щира розмова. Колись древні князі, а пізніше Олег і Ігор, збройно ходили на Константинополь із списами й мечами. Зараз вона їде мирно, як християнка, з нею їде презвутер істинної віри священик Григорій.

Тільки про одне думала й турбувалась княгиня – про повернення назад до Русі. У темні ночі, коли не видно було берегів, позад її закамарка на стерні стояв старий Супрун. Він ще з Ігорем ходив до Константинополя, знав безмежні простори моря, впевнено вів тепер лодію княгині.

Але він говорив:

– Це все добре, матінко княгинє, пливемо в маї-розмаї, коли на морі тиша й покій, їхати та й їхати. Добре буде й тоді, коли ми невдовзі повернемось і назад. А що буде, матінко княгинє, якщо ми затримаємось у тому Константинополі…

– Хіба що, Супруне?

– Страшне Руське море восени, коли починається ревун[83], – говорив Супрун. – Тоді, матінко моя, дме тут такий гост, що хвилі встають, як гори. У море підеш – потопить, до берега рушиш – розіб’є об скелі. Страшне Руське море восени.

«…Швидше, – думає княгиня, – до Константинополя – і назад до Києва».

Серед темної ночі довгим ключем пливли лодії, і на всіх них одноманітно гриміли весла, налягали гребці. Вони поспішали, боялись грізного Руського моря.

Імператор Костянтин дізнався, що лодії русів ідуть до Константинополя, ще тоді, коли вони минали гирло Дунаю.

У Візантії завжди цікавились тим, що робиться у землях над Руським морем. Протягом століть імператори Східної Римської імперії поширювали межі імперії й скорили мечем велику частину світу на заході й півдні. Але на суходолі в Європі вони мали тільки шматок землі над Пропонтидою[84] й тому мріяли поширити свої володіння на схід і північ.

Що за землі там лежать, у Константинополі достеменно не знали, що за люди живуть там – уявлення не мали. І тому історики їхні писали:

«Земля там хлібородна, повітря чисте й живодайне. Вони живуть довше і щасливіше від інших людей, бо не знають ні хвороб, ні злоби, ні війни, а проводять дні свої у невинних, безпечних розвагах і в гордому спокої. Житлом їм є чудові ліси й діброви, а плоди дерев є їхньою їжею; вони помирають спокійно і тільки тоді, коли життя втрачає для них всяку цінність, і тоді вони влаштовують бенкет для родичів і онуків, прикрашають вінками голови свої й кидаються в хвилі морські…» (Пліній).

Звичайно, така чудова земля та ще й з такими незлобивими, щасливими людьми, яких ромеї називали гіпербореями[85], дуже вабила імператорів римських. Вони були не від того, щоб цю землю підкорити, а людей її, як і багато інших народів Азії й Африки, зробити рабами.

Грецькі купці сідають на свої кораблі й рушають у Руське море, зупиняючись біля північних і навіть далеких східних його берегів. Їм назустріч виходять місцеві жителі – гіперборейці – і радо їх приймають, називаючи гостями своїми, бо звичаєм людей над Руським морем було приймати гостей, як братів. І греки, повертаючись на батьківщину, називають море, у якому вони побували, Понтом Евксинським.[86]

У себе на батьківщині ці перші купці розповідають дивні речі про Понт Евксинський і людей, які живуть на його берегах. Це, виявляється, ніякі не гіперборейці, а скіфи, анти, склавини. На берегах Дніпра, де стоїть город Київ, з давніх-давен живе русь, ще далі на північ живуть інші Києву підлеглі племена, яких купці не бачили, і все це дуже гостинні, мирні люди.

І земля в них багата – там є безліч городів і сіл, а на полях навкруг них сіють зерно, випасають табуни худоби, в лісах б’ють дорогого звіра, в ріках ловлять рибу. Це справді багата земля.

Тоді на береги Руського моря вирушають вже не тільки купці. З великими дружинами їдуть туди грецькі патрикії – полководці, що прагнуть, як до цього робили скрізь, захопити плодючі землі над морем. Вони сходять на береги, закладають там городи, осідають на пониззі Дніпра, пруться на великий півострів, що врізується в Руське море, добираються до далекого східного узбережжя.

Так минали віки, й ці городи то падали в прах, то знову виростали, руйнувались і знову поставали. Бо, як виявилось, люди над Руським морем охоче приймали в себе греків, коли вони приїжджали як гості, але брали в руки зброю й нещадно били, коли бачили в них завойовників. Так були зруйновані всі городи на пониззі Дніпра, над Руським морем, на східному узбережжі Руського моря.