Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко

— Але ж ти сучасна освічена жінка, довший час жила на Заході. Як ти можеш байдуже ставитися до таких важливих речей? Це соромно для інтелігентної людини.

— Можливо. Але мені здається принизливою потреба доводити те, що жінка — настільки ж повноцінна особистість, як і чоловік. Невже це не очевидно? А крім того, як можна говорити про «всіх жінок» і «всіх чоловіків»? Усі ми різні, і чому б не припустити, що деяким жінкам подобається бути залежними від їхніх чоловіків, що для них сім'я важливіша за самореалізацію, роботу і все інше? Я нічого не маю проти ідеї фемінізму як права на рівність, але пропагувати це як єдино можливу модель свідомості — це теж обмеження.

— Ну, а як ти ставишся до того, що колись одяг був суворо розподілений за статями, жінкам забороняли носити чоловіче вбрання, примушували їх затягуватися в корсети і сукні, у яких не те що пересуватися, а й дихати не завжди було можливо? А якщо вони все ж наважувалися одягнути штани, то це вважалося страшним гріхом.

— Коли чоловіки одягали жіноче вбрання, це теж вважалося непристойним. Зате тепер жінки носять штани, а багато чоловіків навіть у найбільшу літню спеку не можуть убрати на себе легкої сукні чи спідниці. Чому ніхто не організує рух захисту їхніх прав? До речі, розподіл одягу за статями не відразу виник у європейській культурі. Давні греки носили туніки.

— Ну добре, а тебе не ображає, що чоловік раніше завжди розраховувався за свою супутницю в ресторані чи кав'ярні, подавав їй руку на сходах чи при виході з транспорту, підтримував за лікоть при потребі і без, я вже не кажу про варварський звичай, згідно з яким юна панночка не мала права нікуди з'являтися без супроводу, аби не скомпрометувати своєї репутації.

— Багато з цих звичаїв у нас збереглися й зараз, але це просто ритуал, нічого більше. Британці ж не вважають свою королеву символом, який суперечить їхнім демократичним свободам. Чому тоді жінка повинна ображатися на чоловічу галантність?

— А якщо чоловік не дозволяє дружині працювати, забезпечуючи сім'ю, — це не приниження жінки?

— Це звичайний побутовий рагулізм, у поширенні якого часто винні самі жінки, які дозволяють так із собою поводитися.

— А як щодо зміни прізвища? Чому міняють жінки, а не чоловіки?

— Але ж давно ніхто нікого не примушує.

— А що ти думаєш з приводу розподілу хатньої роботи на «чоловічу» і «жіночу»? Чому чоловіків переважно не вчать куховарити, а жінок — тримати молоток у руках?

— Я думаю, розподіл повинен бути за інтересами, а не за статями. До речі, думка про те, що з чоловіків виходять значно кращі кулінари, ніж із жінок, достатньо поширена, тож тут ти не зовсім маєш рацію.

— А чи повинні жінки служити у війську?

— У війську повинні служити найманці.

— Я чув, у вашій країні, крім імені і прізвища, у людей є ще «по батькові». А що лишається від матері?

— Це не українська традиція, а російська, яку примусово насадили в Україні. Тепер це поширено, але згодом цілком може статися, що ця традиція знову зникне.

— Ну, а «чоловічі» і «жіночі» професії? Чому жінки рідше опиняються на керівних посадах, рідше здобувають «престижну» освіту, частіше працюють на низькооплачуваних роботах?

— Я згодна з тобою, що жінкам, які хочуть робити кар'єру, пробитися важче, ніж чоловікам. Проти них існує упередження, і з цим справді варто боротися.

— Ну, а якщо жінка так вихована, що не уявляє собі іншого існування, ніж біля кухні і дітей, хіба це справедливо?

— Несправедливо, але й багатьох хлопчиків батьки виховують у переконанні, що вища освіта — це марне витрачання часу і грошей. Заробляти на життя можна й без вищої освіти. Виховання — це кому як пощастить.

— А якщо в тебе колись народиться донька, як ти виховуватимеш її? У феміністичному дусі чи в традиційному?

— Для мене важливо, щоб вона була щасливою, а які саме переконання їй у цьому допоможуть, це вирішувати їй самій. Я не матиму права їй нічого нав'язувати.

— Доцю, ти не знаєш, хто сьогодні перестелив усі ліжка вдома, поки ми були на роботі? — обережно запитала мама за вечерею.

— Навіщо ти перестилав ліжка? — запитала я Германа.

— Щоб допомогти твоїй мамі, на ній і так майже вся домашня робота. Обов'язки повинні бути розподілені рівномірно між усіма членами сім'ї.

— Він завжди так робить? — запитала мама, коли я старанно переклала їй відповідь Германа.

— Він уважає, що українські жінки повинні жити інакше, і хоче показати нам, як саме.

Після вечері Герман позбирав брудний посуд і почав його мити.

— Ти що? — злякалася мама. — Негайно облиш. Ти — гість!

Але Герман не зрозумів, а я не спішила перекладати йому цей зойк.

— Скажи йому, нехай негайно припинить. Цього ще тільки бракувало, — обурилася мама. — Поясни йому, що гості в нас посуду не миють. А крім того, він усе одно не зробить так, як потрібно.

Як Герман, так і мама виявилися більш упертими, ніж думали одне про одного, і ця сцена відтепер повторювалася після кожного сніданку, обіду й вечері. Спершу посуд мив Герман, а потім, коли він ішов із кухні, мама перемивала все «начисто». Коли Герман побачив, що робить мама, він образився, але спроб емансипувати