Українська література » Сучасна проза » Улюбленець слави - Джойс Кері

Улюбленець слави - Джойс Кері

Читаємо онлайн Улюбленець слави - Джойс Кері
і тітонька Леттер звернулася тепер уже до нього:

— Честере, не знаю, в чому тут справа, але містер Бутем відмовляється принести мені довідника з тарбітонськими адресами, а без нього я не можу розіслати відозви до жінок-радикалок.

Бутем, заникуючись, почав виправдовуватися тим, що не одержав ніяких інструкцій щодо тарбітонського довідника.

— Інструкцій? — ядуче перепитала тітонька Леттер.— У нас тут що, контора? Вам було сказано, і цього досить!

— Даруйте,— на разі втрутився у розмову Честер (він стояв, склавши руки на грудях, голова набік, погляд спрямований кудись угору,— я називала це позою метрдотеля),— мені не зовсім ясно, про що саме тут ідеться?

І коли тітонька та Бутем почали в один голос пояснювати йому все з самого початку, Честер з найяснішим виразом обличчя спитав:

— Хіба я щось говорив про якийсь довідник?

— Аякже, у моїй присутності! — відрубала тітонька.

— Тоді, вочевидь, так воно і було,— погодився Честер.— Але, якщо вже говорити відверто, я нічого подібного не пригадую. Останнім часом у нас так багато справ... особливо у Бутема, він справді багато працює.

І тітонька, котра не згірш од Честера вміла читати підтексти, вигукнула:

— Ну звісно! Яка ж я була дурна! Не турбуйтесь, я негайно ж їду звідси!

І перш ніж Честер зрозумів, куди вона хилить, закульгала (тієї зими їй почав допікати ревматизм) угору сходами.

Він прожогом кинувся за тітонькою, запевняючи, що дуже її поважає і таке інше; але вона відрізала, мовляв, їй уже не вперше дають зрозуміти, яка вона тут чужа, і що з її боку й раніше було безглуздям ігнорувати ці натяки, а тепер вона просить Честера зачинити двері з того боку й не заважати їй спаковуватись. І він вийшов з її кімнати, як на мене, доволі бадьорою ходою; так принаймні мені здалося, коли ми зустрілися з ним на сходах.


52


Все це мене здивувало, і неабияк. Спершу я навіть стала на Честерів бік, вирішивши, що тітонька Леттер просто надто вразлива. Проте, піднявшись до неї, щоб допомогти їй скласти речі, я застала її в жахливому стані. Обличчя в неї розпухло, ніби вона плакала, а пальці тремтіли так, що все у неї падало з рук.

Вона відразу ж заявила, що не потребує нічиєї допомоги, а тому чи не дала б я їй спокій? Проте я не могла піти від неї. Побачити свою матір у сльозах — мабуть, це для кожної дитини (а біля тітоньки Леттер я й досі відчувала себе дитиною) — велике потрясіння, і тепер мене утримувало біля неї не лише співчуття, а й розгубленість.

Проте коли я спробувала розрадити її, сказавши, що Честер прикро вражений їхнім конфліктом і просто не розуміє, як жахливо повівся Бутем, тітонька відповіла мені з властивою їй прямотою:

— Не розуміє? Він чудово все розуміє! Просто Честер ревнує тебе й твоїх дітей до мене... Ти сама бачила, його аж пересмикує, коли ми жартуємо чи сміємося... Він давно уже шукав нагоди виставити мене за двері.

Я не могла дивитись, як вона страждає. І негайно ж пішла до Честера, і сказала йому, що він мусить зараз же помиритись із тітонькою. Проте, на превеликий мій подив, він досить холодно відповів, що зробив для цього все можливе.

— Проблема в тому,— сказав він,— що їй конче треба вижити з дому Бутема, а я на це не піду. До того ж вона погано впливає на дітей. Тому буде навіть краще, коли вона вибереться від нас.

— Але ж цього не роблять у такий спосіб, Честере. Ти її так образив! Зрештою, ми стільким їй завдячуємо!

Я сказала «ми»,— не могла ж я, коли вже говорити правду, нагадувати йому, що й мене він одержав з тітоньчиних рук. Честер відповів, що він дуже вдячний тітоньці, і є за що, але дозволити їй верховодити у своєму домі він не може. Це мене так вразило й обурило, що, не втримавшись, я кинула:

— Отже, тітонька має рацію: більше вона тобі не потрібна, і ти витурюєш її за двері.

На ці мої слова Честер нічого не відповів, але на обличчі в нього з'явився вираз такої страшенної нудьги, що я іще дужче розлютилась, куди там тітоньці (правду кажучи, вона анітрохи не сердилася на Честера, а лише була на нього ображена),— і припинила всілякі спроби примирити їх. Тітонька запакувала речі, і я поїхала з нею, лишивши Честерові записку, що мушу подбати про її житло. Палм Коттедж до нового року буде ще в заставі, з Бобом тітонька встигла посваритися через якийсь Джімів борг, тож треба було підшукати їй оселю, та ще й дешеву.

А тим часом тітонька й далі лаяла Честера:

— Якби він мав душу, то запродав би її самому дияволові, а заразом і всіх нас,— аби лише здобути владу!

І коли ми нарешті знайшли їй житло (маленьку квартирку, недорогу й розташовану поблизу від нашого дому), вона пішла в спальню, вихилила там чарчину (прилюдно вона тоді ще не пила) й повернулася, сердита ще більше.

— А ти пильнуй, моя дівчинко,— Честер віднаджує від тебе всю рідню... спершу був Джім, потім — Боб, тепер — я.

— А при чому тут Боб?

— Так, моя дурненька, Боб. А ти не знала? Це ж він зажадав від Боба, щоб той змінив курс. Поцікавився, як йому розуміти його флірт із тобою, і той — Боб є Боб — страх як перелякався й дременув у Рим.

Це відкриття мене просто приголомшило. Мені вперше здалося (як це постійно ввижалося Честерові), ніби за моєю спиною діється щось страшне.

— Тітонько, а ви не помиляєтесь?

— Я? Помиляюсь? Кажу ж тобі, він — диявол, та ще й останній бовдур на додаток. Ці

Відгуки про книгу Улюбленець слави - Джойс Кері (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: