Маленькі жінки. II частина - Луїза Мей Олкотт

Як людина домашня, Джон явно страждав без уваги дружини, до якої встиг звикнути, але він дуже любив своїх малюків і тому охоче відмовився на деякий час від власних зручностей, вважаючи з типово чоловічим невіглаством, що спокій і порядок скоро відновляться.

Але минуло кілька місяців, а ознак повернення сімейної гармонії не сталося: Мег здавалася виснаженою і нервовою, діти поглинали весь її час до останньої хвилини, будинок був зовсім закинутий, а Кітті, кухарка-ірландка, яка ставилася до життя аж надто «лехко», тримала господаря впроголодь.

Коли вранці він виходив з дому, то ніяковів від численних доручень мами-полонянки. Коли ж увечері повертався, гаряче бажаючи обійняти всю родину, його порив гасили вигуком: «Тихіше! Вони щойно заснули, а весь день плакали». Якщо він пропонував невелику розвагу вдома, то чув у відповідь: «Ні, це втомить маленьких». Якщо він натякав на лекцію або концерт, йому відповідали з повним докору поглядом й рішучим: «Кинути дітей заради власного задоволення – ніколи!».

Його сон порушувався дитячим плачем й спостереженням примарної фігури, що безшумно крокує, щоб заколисати дітей. Його їжа переривалася частим відльотом головуючої за столом птахи, яка залишала його, напівроздягненого щоразу, якщо з гніздечка нагорі чулося здавлене цвірінькання. А коли вечорами він читав газету, коліки Демі включалися до переліку судів торгового флоту, а падіння Дейзі впливало на ціну біржових акцій, оскільки пані Брук цікавили лише домашні новини.

Бідний чоловік відчував себе дуже незручно, бо діти позбавили його дружини, весь будинок став однією великою дитячою, а вічне «Цить!» змушувало його відчувати себе лютим загарбником, коли б він не вступав у священні кордони Країни Немовлят. Він зносив це дуже терпляче шість місяців, але, коли жодних ознак поліпшення ситуації не побачив, зробив те, що роблять зазвичай інші великостраждальні батьки, – постарався знайти розраду в іншому місці.

Скотт одружився і завів своє господарство, і Джон звик забігати до нього на годину-другу, коли його власна вітальня була порожньою, а його власна дружина співала колискові, яким, здавалося, не буде кінця. Пані Скотт була живою, красивою молодою жінкою, в якої не було інших турбот, окрім однієї – бути приємною господинею, і вона виконувала свою місію вельми успішно.

Вітальня молодого подружжя завжди була ошатною та привабливою, тут стояла шахівниця з розставленими фігурами, налаштоване піаніно, пропонувалася весела балаканина і смачна вечеря. Джон краще б насолоджувався власним сімейним вогнищем, аби не почувався біля нього таким самотнім. Але, оскільки ситуація була трохи інша, він із вдячністю приймав найкращу з можливих замін цього сімейного вогнища і насолоджувався товариством сусідів.

Спочатку Мег, мабуть, навіть схвалювала цей новий порядок. Для неї було втіхою знати, що Джон добре проводить час, замість того щоб спати у вітальні або тинятися по будинку й будити дітей. Але поступово, коли хвилювання, пов’язані з першими зубами, пройшли і її кумири стали лягати спати в належний час, залишаючи мамі години відпочинку, вона почала нудьгувати без Джона й розцінювала свій робочий кошик вельми похмурою компанією, коли чоловік не сидів навпроти у своєму старому халаті, підсмажуючи домашні туфлі на камінній решітці.

Мег не просила його залишитися вдома, але ображалася, бо він не здогадувався сам, що потрібен їй, бо швидко забула про ті незліченні вечори, коли він марно чекав її. Вона була нервовою, змученою безсонними ночами й тривогами і в тому гуморі, що не дає змоги дивитися на речі тверезо, як буває часом у кращих з матерів, коли їх пригнічують домашні турботи. Відсутність прогулянок позбавляє їх бадьорості, а надмірне поклоніння ідолу американських жінок – чайнику – змушує відчувати себе так, немов у них одні нерви і ніяких м’язів.

– Так, – казала вона, дивлячись у дзеркало, – я стаю старою й непривабливою. Джон більше не знаходить мене цікавою, тому залишає свою бляклу дружину і йде дивитися на гарненьку сусідку, в якої немає турбот. Ну що ж, зате діти люблять мене, їм неважливо, що я худа й бліда і в мене немає часу завивати волосся. Діти – моя втіха, і коли-небудь Джон зрозуміє, що я принесла себе в жертву із радістю. Правда, дорогоцінні мої?

На цей жалісний заклик Дейзі відповідала воркуванням, а Демі – гуканням, і Мег від скарг переходила до материнського захоплення, яке на деякий час скрашувало її самотність. Але душевний біль зростав, бо Джона захопила політика і він дедалі частіше став забігати до Скотта, щоб обговорити з ним цікаві питання, навіть не підозрюючи, що Мег сумує за ним. Однак вона не говорила ні слова, поки одного разу мати не застала її в сльозах і не наполягла на тому, щоб дізнатися, в чому справа, оскільки зневіра Мег не вислизнула від її уваги.

– Я не сказала б про це нікому, крім тебе, мама. Але мені справді потрібна порада, бо, якщо Джон продовжить так і далі, я все одно що овдовіла, – відповіла пані Брук з ображеним виглядом, осушуючи сльози слюнявчиком Дейзі.

– Продовжить як, моя люба? – запитала її мати з тривогою.

– Його немає вдома цілий день, а ввечері, коли я хочу бачити його, він постійно у Скоттів. Це нечесно, що в мене повинна бути тільки найважча робота і жодних розваг. Чоловіки жахливо егоїстичні, навіть кращі з них.

– Так само, як і жінки. Не вини Джона, поки не зрозумієш, в чому винна сама.

– Але він не може мати рацію в тому, що такий неуважний до мене.

– А ти уважна до нього?

– Але, мама, я вважала, ти станеш на мій бік!

– Це я й роблю, поки йдеться про співчуття. Але, гадаю, Мег, що ти винна в цій ситуації.

– Не розумію чому.

– Дозволь мені пояснити. Хіба Джон коли-небудь був неуважний до тебе, як ти це називаєш, поки ти не позбавила його своєї компанії вечорами – єдиний час, який у нього є для відпочинку?

– Ні, але я не можу приділяти йому стільки часу тепер, коли під моєю опікою двоє малюків.

– Гадаю, могла б. Більше того – ти маєш це робити. Чи можу я говорити абсолютно відверто? Завваж, будь ласка, що мати, яка картає тебе, це та сама мати, яка тобі співчуває?

– Звичайно. Поговори зі мною так, немов я знову маленька Мег. Відтоді, як у мене з’явилися діти, які в усьому залежать від мене, я часто відчуваю, що потребую уроків більше, ніж коли б то не було.

Мег присунула своє крісло-гойдалку ближче до материного, і, погойдуючись у них, жінки почали задушевну бесіду, відчуваючи,