Великі сподівання - Чарльз Діккенс
Заглянувши в контору й дізнавшись, що містер Джег-герс досі не з'явився, я вийшов знову. Цього разу я пройшовся по Літл-Брітен і завернув за огорожу церкви святого Варфоломея, де переконався, що не я один лекаю на містера Джеггерса. Там походжали двоє чоловік змовницького вигляду - вони зосереджено ступали поміж плитами й про щось розмовляли; один з них сказав другому, коли вони проминали мене: «Якщо тільки можливо, Джеггерс це зробить». У кутку стояв гурт з трьох чоловік та двох жінок - одна з них плакала, прикриваючи лице брудною хусткою, а друга, поправляючи хустку в себе на плечах, утішала її: «Та Джеггерс за нього, чого ж ти ще хочеш, Міліє?» Поки я прогулювався, за огорожею з'явився якийсь червоноокий коротун-єврей-чик з другим таким самим єврейчиком, якого віл зараз же кудись послав, а сам тим часом, дуже збудливий вдачею, [168] заходився в неспокої витанцьовувати джигу під ліхтарним стовпом, маячливо приспівуючи собі: «О Джеггерс, Джеггерс, Джеггерс! Хай всіх їх забере чортеггерс, аби мені був Джеггерс!» Ці свідчення популярності мого опікуна справили на мене велике враження, і він став здаватися ще цікавішим і загадковішим.
Нарешті, виглянувши з-за металевої хвіртки на Літл-Брітен, я побачив, що містер Джеггерс перетинає дорогу, прямуючи до мене. Ту ж хвилину й інші побачили його й кинулись йому навперейми. Містер Джеггерс мовчки поклав руку мені на плече й повів із собою, на ходу від-скіпуючись від своїх прохачів.
Першими були два змовники.
- Щодо вас, то я нічого не маю сказати,- кинув він їм, тицяючи в них пальцем.- Того, що я знаю, з мене досить. Чим скінчиться - бабця надвоє гадала. Я вам з самого початку казав. Ви заплатили Веммікові?
- Ми зібрали гроші сьогодні вранці, сер,- покірно пояснив один з чоловіків, поки другий. силкувався що-небудь вичитати з Джеггерсового обличчя.
- Я не питаю вас, коли ви зібрали, чи де, чи взагалі зібрали. Веммік їх одержав?
- Так, сер,- в один голос відповіли обидва.
- Дуже добре, ви можете йти. Я зовсім не хочу нічого чути! - заявив містер Джеггерс, відмахуючись від них рукою.- Ще слово почую - і відмовлюся вести справу.
- Ми думали, містере Джеггерс…- почав один з чоловіків, стягуючи капелюха.
- Саме цього я й не велів вам робити,- сказав містер Джеггерс.- Ви думали! Я за вас думаю, і цього достатньо. Якщо ви мені будете потрібні, я знаю, де вас знайти. Мені не треба, щоб ви за мною бігали. Більше не хочу нічого й чути! Ні слова!
Двоє чоловіків подивились один на одного, коли містер Джеггерс отак відганяв їх помахом руки, і мовчки й покірно відстали.
- Ну, а ви? - сказав містер Джеггерс, раптом зупинившись і обернувшись до двох жінок у хустках, від яких непомітно відокремились троє чоловіків.- Це Емілія, чи не так?
- Так, містере Джеггерс.
- А ви не забули, що якби на я,- гостро кинув містер Джеггерс,- вас би не було тут і не могло бути?
- О так, сер! - вигукнули в один голос жінки.- Хай вас бог благословить, добродію, як таке забути! [169]
- Тоді чого ж вас сюди принесло? - спитав містер Джеггерс.
- Але ж мій Білл, сер! - благально озвалась заплакана жінка.
- Послухайте, що я вам скажу,- промовив містер Джеггерс.- Затямте раз і назавжди! Якщо ви не знаєте, що ваш Білл у надійних руках, то я це знаю. А якщо ви будете ходити сюди й набридати з цим своїм Біллом, то я провчу й Білла, і вас: махну на нього рукою, і як буде, так і буде. Ви заплатили Веммікові?
- О так, сер! Геть до мідяка.
- Дуже добре. В такому разі ви зробили все, що мали зробити. Ще слово від вас… одне-єдине слово…- і Вем-мік поверне вам гроші.
Почувши таку страшну погрозу, обидві жінки зразу ж відійшли. Тепер лишався тільки той збудливий єврейчик, що вже встиг декілька разів схопити містера Джегтерса за полу сурдута й піднести її до уст.
- Хто це такий? - нищівно холодним тоном озвався містер Джеггерс- Чого цьому чоловікові треба?
- Мій дорогий міссере Джеггерс! Я рідний брат Абраама Лазаруса.
- А хто це? - спитав містер Джеггерс.- Пустіть мою полу.
Прохач ще раз поцілував крайчик одежі містера Джег-герса, тоді відпустив її й відповів:
- Абраам Лазарус, підозра у крадіжці столового срібла.
- Ви спізнилися,- зауважив містер Джеггерс.- Я відстоюю інтереси потерпілого.
- Боженьку мій, міссере Джеггерс! - скрикнув, полотніючи, мій збудливий знайомець.- І не кажіть, що ви проти Абраама Лазаруса!
- Але це так,- відповів містер Джеггерс.- І тут нема про що балакати. Дайте пройти!
- Міссере Джеггерс! Півхвилиночки. Ось щойно зараз, тільки-но, мій родич пішов до міссера Веммі-ка запропонувати будь-які умови. Міссере Джеггерс! Чверть хвилиночки! Коли б ваша згода, щоб ми перекупили вас від супротивної сторони… за будь-яку ціну, ми на всякі гроші згодні!.. Міссере Джеггерс!.. Міссере!..
Мій опікун байдужісінько відмахнувся від прохаль-нкка і залишив його витанцьовувати на тротуарі, мов на розжареному вугіллі. Далі вже без усяких перешкод [170] ми дійшли до контори, де застали клерка й того чоловіка у вельветі та хутряній шапці.
- Тут прийшов Майк,- доповів клерк, підводячись зі своєї табуретки й підходячи ближче до патрона.
- Ага,- зауважив містер Джеггерс, переводячи погляд на відвідувача, що смикав себе за чубчик на лобі, немов той бичок з дитячої пісеньки за мотузку дзвоника.- Вашого лриятеля черга сьогодні. То як?
- Та що ж, міст'ре Джеггерс,-відказав Майк глухим голосом, наче терпів від хронічної нежиті,- я добре поморочився, поки знайшов, сер, такого, що більш-менш підходить.
- Що він може посвідчити під присягою?
- Та що, міст'ре Джеггерс,- сказав Майк, витираючи носа цим разом уже хутряною шапкою,- взагалі-то будь-що.
Містер Джеггерс раптом розлютився.
- Я ж перестерігав вас,- сказав він, тицяючи пальцем у настраханого клієнта,- що як надумаєте тут говорити в такий спосіб, вам це добром не минеться! Негідни-ку ви чортів, як ви посміли говорити таке мені?
Клієнт не тільки злякався, але й розгубився, так ніби не усвідомлював, що він такого накоїв.
- Йолоп! - тихо сказав клерк, штурхаючи його під бік.- Бевзень! Хто ж такі речі говорить уголос?
- Востаннє питаю вас, телепню ви один,- суворо промовив мій опікун,- що цей ваш чоловік може посвідчити під присягою?
Майк препильно подивився на мого опікуна,
