Спартак - Рафаелло Джованьолі

найродючішої і найквітучішої провінції в усій Італії — в період описуваних подій значно втратила свою колишню пишноту. А раніш, до походу Ганнібала в Італію, могла б суперничати з Карфагеном і Римом. Коли Ганнібал переміг римлян біля Требії й Тразіменського озера і завдав їм рішучої поразки при Каннах, Капуя перейшла на бік переможця, який перетворив це чудове місто на базу для наступних воєнних дій. Але невдовзі Ганнібала перемогли римляни, і з його поразкою для Капуї настав занепад. Частину мешканців римляни винищили, частину відправили у вигнання, частину продали в рабство, а місто заселили колоністами з навколишніх місць — городянами та хліборобами, які залишилися вірними Римові у скрутні для нього часи.

З того часу минуло сто тридцять вісім років. Могутня підтримка Сулли, торгівля легіонерів з колоніями до деякої міри відродили багатство Капуї. Маючи близько ста тисяч жителів, оперезана міцними мурами, Капуя була чудовим містом з хорошими вулицями, пишними храмами, багатими базиліками, грандіозними портиками, палацами, термами й амфітеатрами. Своїм зовнішнім виглядом Капуя не тільки суперничала з Римом, але й переважала його. Небо, що завжди сяяло над цим містом ласкавою усмішкою, і чудовий клімат збільшували його чарівність. У цьому відношенні природа не була настільки милостивою до семи горбів, на яких височіло величезне вічне місто Ромула.

20 лютого 680 року, в час, коли сонне у переливчастому вбранні рожевих, білосніжних, червонястих хмаринок повільно сідало за вершинами горбів, на вулицях Капуї панувало звичайне вечірнє пожвавлення. Робітники закінчували свою роботу, крамниці зачинялися.

Городяни, що проходили широкою і гарною Альбанською вулицею, здивовано зупинялись і проводжали очима загін з десяти вершників на чолі з декуріоном, які мчали з боку Аппієвого шляху. Коні були вкриті грязюкою, пилом, змилені, з їхніх ніздрів ішла пара, — все свідчило про те, що вершники дуже поспішали і везли якусь важливу звістку.

— Присягаюся скіпетром Юпітера Тіфатського, — сказав один з громадян своєму супутникові. — Такої гонитви я не бачив з того часу, коли гінці привезли звістку про перемогу Сулли біля храму Діани Тіфатської над консулом Норбаном, прибічником Марія.

— Чи вони не з Рима? — спитав якийсь коваль, скидаючи шкіряного фартуха, який звичайно носили люди цієї професії.

— Мабуть, є якась новина?

— А може, розкрилася наша змова? — страшенно збліднувши, стиха сказав молодий гладіатор своєму товаришеві.

Декуріон з десятьма знесиленими довгою дорогою вершниками проїхав добру половину Альбанської вулиці і звернув на Сеплазьку, де містився будинок префекта Меттія Лібеона, який від імені римлян правив містом.

Тут вершники зупинилися, декуріон скочив з коня, ввійшов у портик і зажадав, щоб його негайно допустили до префекта, бо він має передати йому надзвичайно важливі листи від римського Сенату.

Тим часом навколо вершників стовпилися зацікавлені капуанці. Одні дивувалися тому, до якого жалюгідного стану довела цих людей і їхніх коней довга й поспішна їзда. Інші судачили про ймовірну причину приїзду цієї групи воїнів. Деякі пробували завести розмову з воїнами.

Та всі спроби зацікавлених капуанців ні до чого не привели; із скупих і уривчастих слів, які пощастило витягти з солдатів, вони змогли дізнатися лише про те, що загін прибув з Рима. Це ще дужче збуджувало цікавість натовпу, проте нітрохи не розкривало справи. В цей час кілька рабів поквапливо вийшли з будинку префекта і бігцем попрямували в різних напрямках.

— Ого! — крикнув один з капуанців. — Справа, як видно, важлива!

— Щоб дізнатися про це, — сказав продавець мазей із сусідньої крамниці, товстий, з червоним обличчям чоловік, — щоб про це дізнатися, я охоче дав би десять глечиків моїх найкращих рум'ян.

— Клянуся крилами Іріди, вісниці богів! Я там щось бачу…

— Де, де?

— Та он, на розі Альбанської вулиці…

— Хай захистять нас боги! — вигукнув, бліднучи, торговець мазями. — Та це ж військовий трибун!

— Справді!.. Це — він… Тіт Сервіліан…

— Що це значить?

— Захисти нас, Діана!

На Сеплазькій вулиці скупчувалося все більше людей, і по всій Капуї швидко ширилася тривога.

Саме в той час, коли військовий трибун Тіт Сервіліан увіходив до будинку префекта, вздовж акведука, що подавав до міста воду з сусідніх горбів, швидко йшли, важко дихаючи, два чоловіки, вкриті грязюкою і пилом. Вони були велетенського зросту, по одягові і озброєнню — обидва гладіатори.

Це були Спартак і Еномай. Виїхавши з Риму вночі з 15 на 16 лютого, вони мчали кар'єром, на кожній станції міняючи коней, і швидко доїхали до Свесси-Помеції. Але тут їх наздогнав декуріон, який з десятьма воїнами мчав до Капуї, щоб попередити префекта про близьке повстання. Тому гладіатори мусили відмовитися не тільки од заміни коней, а змушені були час од часу збочувати з Аппієвого шляху і їхати сусідніми путівцями.

І все ж їм пощастило купити двох коней в одного колона. Ціною надлюдських зусиль, інколи їдучи навпростець, особливо на поворотах Аппієвого шляху, вони спромоглися потрапити на дорогу, що вела з Ателли в Капую. Вони гадали, що вже на цілу годину випередили гінців Сенату, а це означало б перемогу і повний успіх справи. Та ось на відстані семи миль од Капуї зовсім знесилений кінь Спартака раптом упав, тягнучи за собою і вершника; при цьому Спартак, намагаючись утримати бідолашну тварину, вивихнув руку.

Фізичний біль, який відчув Спартак, викликав лише легку гримасу на його зблідлому обличчі; але то було ніщо, порівнюючи з душевною мукою. Непередбачене нещастя кинуло його у відчай. Він сподівався дістатися до школи Лентула Батіата на півгодини раніше від своїх ворогів, а тепер мав прибути після них і побачити руїни тієї будови, яку так уперто і любовно споруджували протягом п'яти років.

Схопившись на ноги, Спартак зітхнув так, наче рикнув смертельно поранений лев, і розпачливо вигукнув:

— О, присягаюсь Еребом!.. Усе загинуло!..

Еномай дбайливо обмацав товариша і, переконавшись, що нічого небезпечного з ним не скоїлося, сказав:

— Що ти кажеш? Чому все загинуло, коли наші руки не в кайданах та ще й озброєні мечами?

Спартак трохи помовчав, потім, подивившись на коня Еномая,